7 червня 1930р. народився український правозахисник Іван Кандиба
Дисидент, політв’язень, борець за права людини і незалежність України, Іван Кандиба довів цілим своїм життям відданість ідеалам свободи людини і нації.
Іван Олексійович Кандиба народився 7 червня 1930р. в селі Стульно на Холмщині (нині територія Польщі), в селянській родині. 1945р. разом із ріднею був силоміць переселений до УРСР.
1953 р. закінчив юридичний факультет Львівського університету. До 1961 р. працював у м. Глиняни Львівської області нотаріусом, суддею, адвокатом.
У 1960 р. познайомився з Левком Лук'яненком, який на той час працював адвокатом у Глинянському районі. Разом з Л.Лук’яненком, О.Лібовичем, В.Луцьківим та С.Віруном створили підпільну марксистську партію - Українську робітничо-селянську спілку (УРСС), яка виступала за ненасильницьке відокремлення України від СРСР. До 1961р. ініціативна група налічувала близько десяти людей. Програма партії та напрями її діяльності опрацьовувалися в умовах суворої конспірації. Учасники групи поширювали нелегальну газету «Наше слово», що видавалася за кордоном.
На початку 1961р. підпільну партію викрив КДБ. 21 січня заарештували Л.Лук’яненка, І.Кандибу, С.Віруна, В.Луцьківа, О.Лібовича. Трохи згодом - І.Кипиша та Й.Боровницького.
20 травня Левка Лук’яненка засудили до смертної кари, яку замінили 15-ма роками таборів. Усіх решту – до тривалих термінів позбавлення волі. І.Кандиьбу, як співзасновника УРСС – до 15 років. Карався у відомому Владимирському централі, в таборах Пермської області та Мордовії. 1969р. разом із Л.Лук'яненком та М. Горинем передав за кордон «Звернення до Комісії з прав людини при ООН» про геноцид політв'язнів.
Іван Кандиба вийшов на свободу 1976 року. У Львові, де мешкав його старий батько, в прописці відмовили, тож він оселився в містечку Пустомити, де мешкав у 1976—1981р.р. Працював кочегаром, лагодив електроприлади у невеличкій майстерні.
9 листопада 1976р. утворилася Українська Гельсінська група (УГГ) – правозахисна організація, що діяла на основі постанов про захист прав людини, які містилися в Заключному акті Наради у справах безпеки й співпраці в Європі (Гельсінкі, 1975р.)
Метою своєї діяльності УГГ визначала сприяння виконанню Гельсінських постанов шляхом збирання доказів порушення прав людини в Україні та інформування української й міжнародної громадськості, урядів держав, що підписали Заключний акт.
Члени-засновники УГГ: Л. Лук'яненко, І.Кандиба, М.Руденко (голова групи), О.Бердник, генерал П.Григоренко, Оксана Мешко, М. Матусевич, М.Маринович, Ніна Строката, О.Тихий.
9 листопада 1976р. Микола Руденко на прес-конференції для закордонних засобів інформації у Москві (в Києві іноземних журналістів не акредитували) повідомив про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.
1977р. були заарештовані й засуджені за «антирадянську агітацію та пропаганду» до 7 — 10 років ув'язнення та 5 років заслання М. Руденко, О. Тихий, Л. Лук'яненко, М. Маринович, М. Матусевич. Натомість Групу поповнили В.Чорновіл, Стефанія Шабатура, батько і син Січки, П.Вінс.
Іван Кандиба, який тоді перебував під адміністративним наглядом (мав бути вдома не пізніше 20.00) продовжував активно працювати в УГГ: писав і передавав листи політв’язням, поширював інформацію, спілкувався з членами Московської Гельсінської групи. Кілька разів Кандибу викликали на «профілактику» до місцевого КДБ: пропонували покаятися у пресі та на телебаченні в обмін на львівську прописку і роботу за фахом.
1981р. Івана Кандибу заарештували. За обвинуваченням у «співавторстві та поширенні антирадянських матеріалів» (насамперед документів УГГ) був визнаний особливо небезпечним рецидивістом і засуджений до 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.
1888р. в зоні оголосив про відмову працювати й перехід у статус політв'язня, за що перебував у штрафному ізоляторі 65 діб.
На знак протесту оголосив голодування. На вимогу президента США Р.Рейгана про звільнення політв’язня у вересні 1988р. помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР.
Тим часом 7 липня під час 50-тисячного мітингу у Львові було оголошено про створення Української Гельсінської спілки (УГС) на основі Української Гельсінської групи.
1990р. І.Кандиба став одним із засновників та першим головою політичної партії «Державна самостійність України» (ДСУ), редактором газети ДСУ «Нескорена нація».
1992р. вступив до ОУН, 1993р. обраний заступником Голови Головного проводу ОУНвУ, а 1996р. – його Головою.
І.О.Кандиба помер 8 листопада 2002р... Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Посмертно (2006р.) нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
