chrome firefox opera safari iexplorer

Шашіль

12 грудня 2018 о 12:35
uk.wikipedia.org

Цілком слушно Україну називають скарбницею культурної спадщини. Справді, мало яка країна може пишатися такими кількістю, унікальністю та красою своїх пам’яток. Їхнє значення і вплив на життя багатьох поколінь українців неоціненні – зрештою, вони віддавна є символами нашої нації у світі.

Звичайно, ми прагнемо, щоб ці скарби не залежали ні від впливу невблаганного часу, ні від  будь-яких зазіхань.  А це, своєю чергою, безпосередньо  залежить від того, наскільки фахово їх зберігають та охороняють. Отже, представники влади, наділені повноваженнями зберігати та охороняти наші культурні скарби, повинні мати відповідні  знання, освіту, досвід. Втім, як і представники влади в будь-якій іншій сфері. До того ж це мають бути, даруйте невиправний ідеалізм, люди порядні й без темних плям у біографії та на совісті…

Нині відповідальну посаду в цій царині, а саме – керівника Управління охорони культурної спадщини у Міністерстві культури України  – обіймає Олександр Володимирович Єпіфанов.

Достеменних біографічних відомостей про цю особу знайти не вдалося. Одначе доскіпливі журналісти з’ясували, що перш аніж наприкінці квітня 2016-го опинитися (без проведення конкурсу) в кріслі чільного «берегиня» всієї української культурної спадщини, О.В.Єпіфанов працював у Святошинському РУ ГУ МВС м. Києва (просто кажучи – у райвідділку міліції), потім – на посаді керівника (чи заступника) начальника служби реєстрації нерухомості в районах Вінничини та Київщини. (Принагідно: Конфедерація будівельників України 2015р. заявляла про відновлення поборів з боку органів держреєстрації майнових прав під час реєстрації нерухомості та кричущу корупційну ситуацію в цих структурах. Безпосередньо ж перед доленосним для української культурної спадщини призначенням Олександр Володимирович буцімто обіймав посаду  радника відділу організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення роботи міністра культури України Є.М.Нищука. («Буцімто», бо,на жаль, жодних слідів цієї трудової діяльності виявити також не пощастило: станом на 5 травня 2015р.на цій посаді значилася інша людина, а далі сліди зовсім загубилися). Якщо інформація відповідає дійсності, питання, якого штибу поради міністрові культури міг давати недавній  держрєстратор нерухомості, залишається відкритим…

Отже, виходить, що ні обов’язкової профільної освіти, ні відповідного досвіду роботи у сфері культури, як того вимагає закон «Про державну службу», пан Єпіфанов на час свого призначення  не набув. Повідомлення щодо проходження люстрації О.В.Єпіфановим з‘явилося на сайті Мінкультури лише у листопаді 2016р. – через 7 місяців після призначення.

Спроби  журналістів та громадськості все ж таки докладніше ознайомитися з біографією О.В.Єпіфанова зосталися  без жодного позитиву. Як зазначено на сайті, очільники Мінкульту на запит редакції відповіли, що інформація – конфіденційна. Попри те, що ця високовідповідальна  посада передбачає цілковиту публічність і доступність інформації.  В тому числі – й з огляду на корупційні ризики. Які? Посилаємося на журналістів сайту. Вони свого часу зазначали, що для проведення реконструкції чи ремонту в історичній частині Києва, та й просто перепланування власної оселі, треба мати від Управління Історико-містобудівне обґрунтування.  Журналісти стверджували, що за такий документ  треба добре (і дуже добре) платити.  «Обіг» станом на травень 2016р. нібито становив, за твердженням того ж таки сайту, від 10 до 20 млн «зелених» на рік…

30-річний пан Єпіфанов, колишній міліціонер і держреєстратор, очолив  Управління наприкінці квітня 2016-го. На початку листопада того ж таки року почалися дивовижі. Без проходження Науково-методичної ради (її створення та повноваження регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини») було підписане Історико-містобудівне обґрунтування (ІМО) забудови території на місці знищеного Сінного ринку. Члени Ради спробували домогтися розгляду відповідної документації, але дістали відкоша. Так само, як і представники громадської організації «Барви життя», в котру  самоорганізувалися мешканці 34 старовинних будинків, розташованих довкола «будмайданчика». Що викликало у громадськості підозри в наявності корупції…

А це вже ситуація навколо погодження ІМО забудови на вул.Мечникова, що проти неї виступали і громадськість столиці, й мешканці довколишніх територій. Як зазначають журналісти, попередньо тут планувалося будівництво шестиповерхівки. Але Мінкультури  його зупинило, скерувавши забудовника до Держінспекції з архітектури та будівництва (нібито для погодження), а за якийся час воно ж сприяло відновленню будівництва  – але вже заввишки не 6, а… 26 поверхів. Що призвело до зсуву ґрунтів та руйнування прилеглих будинків.

Рухаємося далі. На 41-й сесії Комітету Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО наголошувалося на загрозі візуальній та універсальній цінності Софії Київської, яка входить до Списку всесвітньої спадщини.  Однак  попри це між безцінними пам’ятками – Софією Київською  та   Михайлівським Золотоверхим монастирем –  височіє величезний і чужорідний на тлі архітектурних шедеврів готель «Hayatt»…

Ще один скандал пов’язаний з будівництвом театру, відомого як «чорний куб», на Андріївському узвозі. У запиті до Міністерства культури  редакція «Ні Корупції»  домагалася у профільного міністерства відповіді на питання: коли розглядала ІМО міністерська Науково-методична рада? Питання далеко не риторичне, адже, як зазначали автори запиту,  «Відповідно до наказу Мінкультури N45 від 20.01.2012р. та додатку до нього, вся територія Андріївського узвозу є комплексною пам’яткою містобудування «Замкова Гора-Андріївський узвіз» (охоронний номер 675КВ), а також відноситься до заповіднику «Стародавній Київ». Це означає, що будь-які дії по відношенню до об’єктів культурної спадщини та інших будинків на цій території (крім їх реставрації з обов’язковим узгодженням проекту з уповноваженими установами та громадськістю) ЗАБОРОНЕНІ!».

Київська організація Національної спілки архітекторів України у своєму рішенні також констатувала, що зведення «чорної» споруди є «одним із найболючіших прикладів втручання в історичне середовище» й відбувалося з порушеннями цілої низки законів, та вимагала призупинення будівництва і проведення відповідного конкурсу.

Втім «чорний куб» таки «прикрасив» територію заповідника «Стародавній Київ»…

Ближчий у часі скандал мав місце й довкола Києво-Печерської лаври, точніше, зривання профільним Міністерством конкурсу на посаду Генерального директора заповідника (про ці перипетії писав, серед інших,  інтернет-ресурс «Рідна країна»)

Олександр Федоренко, голова  конкурсної комісії, тоді не раз наголошував, що Мінкульт має намір  на невизначений термін призначити свого виконуючого обовʼязки гендиректора (без проведення конкурсу), а це  може призвести до бажаної деякими посадовцями забудови прилеглої до Лаври території, до загрози станові збереженості заповідного фонду, а також до можливої втрати статусу об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І от понад рік після того, як Мінкульт зірвав проведення конкурсу на посаду гендиректора лаври, на офіційному сайті Національного Києво-Печерського історико-культурного  заповідника як в.о. генерального директор фігурує О.В.Рудник  – чию біографію, до речі, також , за дивним збігом обставин, виявити не вдалося.

А спритні ділки, аби спорудити чергового офісного чи торговельного монстра, тим часом перетворюють унікальні пам’ятки архітектури на руїни. Остаточно занепадає Гостиний двір, який довго і самовіддано захищали від знищення кияни. У грудні минулого року був підпалений будинок на Волоській,що мав статус  пам’ятки архітектури і містобудування місцевого значення…

Видається, згадані сумні  епізоди – лише вершечок айсбергу, що дрейфує неозорими просторами української культурної спадщини.  На догоду бізнес-вигоді та у гармонії з   апетитами чиновників, яких ми, платники податків, фінансуємо, аби пильно берегли наші національні скарби.

За 27 років Незалежності не був покараний жоден чиновник, який погодив незаконні забудови на територіях заповідників. Принаймні, інформації про те, що когось  наздогнала справедливість, відсутня. Натомість  Інтернет аж рябіє рекламою «сучасних житлових комплексів у заповідних зонах»…

Наостанок: схоже на те, що колишній реєстратор нерухомості нині опинився «на сторожі»  понад 130 тисяч пам’яток нерухомої спадщини України геть не випадково. До таких міркувань спонукала прикметна  цьогорічна  історія із захистом кандидатської дисертації пана чиновника.

Втім нас зацікавили навіть не фальсифікаторські вихиляси: он-о свого часу цілий «проффесор» Україною кермував! Нас зацікавило дещо інше: науковий керівник дисертації  пошукача на тему «Конституційно- правові засади охорони культурної спадщини: проблеми теорії та практики» – А.Янчук, держсекретар Міністерства охорони здоров’я –   колишній керівник О.В.Єпіфанова на благодатній ниві держреєстраторства та (інформація офіційна) – чоловік заступниці міністра культури Тамари Мазур.

Тєї самої пані Мазур, котра відмовляла журналістам у інформації про п.Єпіфанова…

Отже, питань чимало. Скажімо, таке: що треба  акторові (за сумісництвом – міністрові культури) Євгенові Нищуку, аби захистити культурну спадщину України від таких  її «захисників»? Може, він  «не в курсі» того, що відбувається просто, даруйте, перед  його  міністерським носом? Чи навпаки – в курсі?  Якщо не в курсі, то  чим він у тому кріслі займається? А якщо в курсі, то… ну, ви мене розумієте.

Зрештою, вже й не питання, а констатація – не наша провина, що її  варто запивати бромом. Триває війна, в якій українці, ті, кого  влада полюбляє називати «пересічними» й «маленькими», – жертвують останнім для своїх захисників. Самі ж дедалі менше можуть дозволити собі ліків (найнеобхідніших)  та харчів (найпростіших). І водночас – українці власним коштом утримують армію підлих, лукавих, злодійкуватих чинуш, які паразитують на «потоках», вовтузяться у «схемах» і, ніби шашіль, точать державу зсередини.

Зовсім коротеньке післяслово: з 1 січня 2019р. інститут Історико-містобудівного обґрунтування ліквідовується взагалі.

Олена Бондаренко

Розділи: Політика

25 червня

Інші дати
Іван Крип’якевич
1886 –  історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України.
Розгорнути
Народився Віталій Русанівський
(1931, м. Харків - 2077) - український науковець, філолог, мовознавець-україніст і славіст, викладач.  Автор близько 350 праць із проблем сучасної української мови і історії, українського, слов'янського і загального мовознавства, історичної граматики, стилістики.
Розгорнути
Народився Євген Попович
(1930, с. Межиріч Черкаської обл. - 2007) - український перекладач. Переклав твори Г. Беля, Е. М. Ремарка, Г. Е. Лессінга, Т. Манна, Е. Т. А. Гофмана, В. Гете, Г. Гейне та ін. австрійських, німецьких і швейцарських письменників; переклав  з німецької "Щоденники" О. Кобилянської.
Розгорнути
Народився Іван Крип'якевич
(1886, м.Львів – 1967), український  історик. Автор ряду наукових досліджень про українську козацьку державність та діяльність Богдана Хмельницького, підручників з історії України. Інститут українознавства НАН України носить ім'я І.П.Крип'якевича.
Розгорнути