4profi.com
Холодного зимового дня 18 січня 1899р. в Катеринославі (нині – м. Дніпро) народилася дівчинка, чию історію життя варто розповідати всім, хто якоїсь миті втрачає силу опиратися розпачеві. І просто – розповідати всім…
Ідеться про Поліну Горенштейн, талановиту балерину, яка, втративши зір, створила справжні шедеври скульптури.
З раннього дитинства дівчинка захопилася малюванням, у 14 років — хореографією, трохи згодом – скульптурою. Кожне із цих занять потребувало цілковитої самовідданості, тож довелося обирати. Поліна обрала балет. По закінченні хореографічного училища, починаючи від 1919р., з успіхом виступала на сценах Києва, Харкова, Маріуполя – під лунким псевдонімом Ліна По.
1921-го вступила на навчання до Вищих хореографічних майстерень при московському Великому театрі. А водночас – на відділення скульптури до Вищих художньо-технічних майстерень, відомих як ВХУТЕМАС. І знову постала проблема вибору, і знову Поліна надала перевагу танцеві.
1924р. П.Горенштейн отримала диплом режисера-постановника танцю. Як мить промайнули десять років творчого піднесення, натхнення і невтомної праці. Ліна По танцювала, ставила спектаклі, власноруч малювала ескізи декорацій та костюмів. Вогні сцени, оплески, особисте щастя: поруч – коханий чоловік, дбайливий, ніжний…
1934 рік. Банальний, здавалося би, грип окошився енцефалітом – страшною хворобою мозку. Амузія (втрата музичних слуху та пам’яті), знерухомлення, цілковита втрата зору. Два роки на лікарняному ліжку. Долаючи жахливі судоми, Поліна наново вчиться робити рухи, починає пересуватися на милицях. Зір не повернувся. Коханий чоловік виявився не готовим до таких випробувань, і поруч із недужою жінкою лишилися тільки сестри.
Наодинці зі своїм болем, аби не впасти у суцільний відчай, Ліна поринала у світ уяви. Бачила себе переважно на сцені, але часом, наче у рятівну затишну мушлю, поверталася до дитинства, туди, де панують добрі звірята і ясніють чудові малюнки до улюблених казок…
Якось знічев’я виліпила з хлібного м’якуша мишку. Зайшла до палати медсестричка – і остовпіла: що за непорядок? Звідки миша на тумбочці взялася? Ледве не кинулася виганяти. Професор Д.Шамбуров, який лікував Поліну, приніс пластилін: «Ви зможете бути скульптором!» — сказав упевнено. В лікарні Ліна виліпила першу свою скульптуру «Вероніка» — голівку задуманої дівчини, своєрідний автопортрет…
Вдома, лежачи в ліжку, Ліна клала на груди фанерку і ліпила з пластиліну чи глини. Потім у квартирці з’явилося щось подібне до скульптурного верстата, до якого діставалася на милицях, долаючи біль...
Скульптура рятувала, лікувала, не давала впасти у відчай. На поличці з’являлися нові й нові роботи. Фігурки танцівниць, портрети А.Чехова, О.Пушкіна і – стрімкий, наче вітер над рідним краєм – український «Гопак»…
Друзі почали приводити митців і знавців мистецтва. 1937р., після першої персональної виставки робіт майстрині, про неї заговорили у мистецькому світі, її визнали як талановитого творця.
Працювала переважно вночі – гомін «комуналки», у якій мешкала, не дозволяв удень зосередитися. Майбутній витвір бачила внутрішнім зором. Коли працювала – припадала чолом, аби глибше відчути вигини й заглибини, вловити «подих» матеріалу. Розповідала, що кожна з понад ста робіт спочатку їй наснилася. Коли натхнення не приходило, слухала музику: Бетховена, Шопена, Чайковського…
На схилі життя повернулася дещиця зору. Однак Ліна так призвичаїлася працювати наосліп, що своє трохи видюще око зазвичай затуляла.
Мистецтвом Ліни По захоплювалися, про нього писали прекрасні відгуки найвідоміші фахівці, її твори придбали музеї. А вона скромно перепитувала поціновувачів: «Вам направду подобається?..»
Поліна Горенштенй померла у 50 років. Поет Яків Халемський у вірші, присвяченому Ліні По, назвав її: «Та, у котрої позичити щастя дехто з видющих би міг…»
Ця коротенька розповідь – не про життєву драму, не про хворобу та шлях у темряві. Вона – про міць духу, непідвладність таланту жодним життєвим штормам і про осяйне внутрішнє світло людської душі, залюбленої у світ, людей і життя.
Олена Бондаренко
