obozrevatel.com
Теренами України несуть свої води понад 70 тисяч рік і річок. Пишноводі й невеличкі, серед кам’яних скель і розлогих долин – вони милують око, тішать своїм плескотом, а часом і розливаються, завдаючи людині чималих клопотів. Проте люди одвіку оселяються поблизу річок, користуються їхніми дарами та складають про них казки, пісні й легенди.
Головна ріка України, звичайно ж — могутній Дніпро. Його довжина – понад 2200 км. Це не просто ріка – це символ України. Фахівці вважають, що назва ріки має іранське коріння та означає «глибока вода». Греки називали Дніпро Борисфеном, римляни – Данапрісом, давні українці – Славутичем.
Річка Десна – ліва притока Дніпра (довжина 1130км). Про Дніпро та Десну як брата й сестру існує багато легенд. Ось одна з них, записана Я.Новицьким у 1880-і роки від 90-літнього дідуся.
Були собі брат і сестра – Дніпро та Десна. Коли вони підросли, зібралися в дорогу – світу повидати. Благословили їх батьки, й полягали вони спати. Дніпро вдосвіта прокинувся, порозгортав гори й полинув степами. Десна ж проспала ранок, а прокинувшись, швидко побігла за братом. Поперед себе пустила ворона; той, коли вгледить Дніпро – кряче, а Десна наздоганяє. Щойно наздожене, як Дніпро – раз! – і повертає в інший бік. Аж напав на ворона рябець (різновид яструба, — О.Б.), ледве втік ворон від нього. Тим часом Дніпро добіг до моря та й перетворився на велику й сильну ріку. Почула Десна від ворона, що Дніпра вже не наздогнати – і сама стала рікою, припала Дніпрові-брату до лівого плеча і полинула з ним разом до моря. Ясного дня добре видно, де Дніпро, а де Десна: у Дніпрі вода синя, а в Десні — жовтувата; Десна тихоплинна,а Дніпро несе свої води стрімко і розлого.
Дністер – ріка завдовжки 1360 км, що бере свій початок у Карпатах, тече на південному заході України та у Молдові (тут вона називається Ністру) і впадає до Чорного моря.
Старші люди оповідають, що десь далеко-предалеко у зелених Карпатах мешкає старезний дід, якому підвладні всі підземні води. Він тримає їх надійно замкненими і випускає лише стільки, скільки треба – щоб вони не наробили лиха.
От якось біг під землею малий потічок, побачив отвір, визирнув крізь нього і замилувався ясним сонечком, синім небом, зеленими травами та деревами. Прибіг до діда і став проситися нагору, на білий світ. І так, і сяк відраджував дід: на землі, мовляв, у зимку холодно – замерзнеш, влітку спека – висохнеш… Та де там!
І сказав дід: «Коли вийдеш, назад не повернешся – вгору вода не тече, лише вниз. Бігтимеш, аж поки не дістанешся Моря. То візьми собі два камінці з наших гір, нехай Море знає, хто ти і з якого роду.» Побіг потічок, а дорогою всіляко допомагав людям: крутив водяні млини, давав чоловікам рибу ловити, а жінкам – одіж прати. Й ставав дедалі ширшим, глибшим та дужчим.
Одного дня добіг до Моря й проситься, аби воно взяло до себе. Питає Море: «А хто ти? Як звешся, з якого роду?» «Не знаю, — каже потічок. Дав дід два камінці, та я їх, поки біг, на дні стер.» «Ну, — відказує Море, — якщо так, то називатимешся Дністер». Так і виникла ця назва.
Сумщиною та Полтавщиною плине ріка Псло (Псел), 717-кілометрова ліва притока Дніпра. Вважається, що її назва походить від давньоукраїнського «пъс», що означаэ «луки». Долина її широка, один берег крутий, другий – плаский. Повз ліси й болота, повз мальовниче село Великі Сорочинці, оспіване Миколою Гоголем, тече Псло, створюючи дорогою лимани та близько десятка озер. Вперше річку згадує літописець Нестор у своїй «Повісті минулих літ» 1113р. У долині Псла розташовані 17 природоохоронних територій.
На Миколаївщині та Кіровоградщині є річка Мертвовод – притока Південного Бугу. Самійло Величко згадує її у своєму літописі як місце стоянки запорожців під час походу на Очаків.
Річка відома тим, що поблизу с.Актове (Миколаївська область) на ній розташований унікальний каньйон глибиною 50 метрів і площею понад 250 гектарів з ансамблем скель та гранітних валунів і неповторною лісовою й водною екосистемою. Актовський каньйон має ще одну назву – «Каньйон диявола». Він належить до регіонального ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя». Тут є високі гранітні скелі, унікальний Трикратський ліс-лабіринт.
За своєю красою каньйон не поступається відомому північноамериканському Гранд-Каньйону.
Додамо, що ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» свого часу увійшов до числа переможців Всеукраїнської акції «7 природних чудес України» (організатор – Фонд Миколи Томенкка «Рідна країна»).
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
