YouTube
«У кожного народу своя особлива національна система виховання, своя особлива мета й особливі засоби в досягненні цієї мети.»
К.Ушинський
Видатний український педагог, правник, науковець, Костянтин Дмитрович Ушинський народився 2 березня 1824р. в м. Тула (Російська імперія). За іншою версією – 3 березня 1823р. в с.Богданівка Глухівського повіту на Чернігівщині.
Батько, Дмитро Григорович — дрібний поміщик з дворян, підполковник російської армії, а згодом - викладач у кадетському корпусі. Задовго до скасування кріпацтва відпустив своїх селян на волю. Якийся час служив у Тулі, потім родина переїхала до Полтави, а 1832р. батька призначили суддею до Новгород-Сіверського (Чернігівщина). Тут мешкали у невеликій заміській садибі на березі Десни.
Мати К.Ушинського, Любов Степанівна Гусак-Капніст, походила з відомого українського шляхетського роду. Саме вона займалася вихованням і початковим навчанням сина, прищепила йому любов до читання.
11-річним хлопчик втратив маму. По її смерті батько вдома майже не бував. Діти – Костянтин та двоє його молодших братів – залишилися практично без опіки дорослих. Навчаючись у повітовій гімназії, юнак замість мешкати в пансіонаті щодня ходив на навчання — за чотири версти в один бік – та повертався додому, аби бути поруч із братиками.
1840р. Костянтин Ушинський вступив на юридичний факультет Московського університету, який закінчив у 20 років на відмінно.
Влітку з товаришами приїздив додому, багато мандрував околицями, спускався у човні Десною, рибалив, писав вірші. Під час навчання змушений був заробляти приватними уроками, оскільки батько зовсім збіднів і не міг нічим допомагати. В університеті захоплювався мистецтвом, літературою, філософією.
1844р. Ушинський отримав ступінь кандидата юриспруденції. За два роки дістав призначення виконувача обов’язків професора камеральних наук Демидівського юридичного ліцею (Ярославль), став у студентському середовищі одним із найулюбленіших викладачів. Був усунутий – «за свободу думок і передачу їх вихованцям ліцею». Не мав роботи, аж поки 1850р. насилу знайшов посаду помічника начальника департаменту іноземних віросповідань у Міністерстві внутрішніх справ.
1851р. взяв шлюб із подругою дитячих літ Надією, спадкоємицею старовинного українського роду Дорошенків і власницею хутора Богданки на Глухівщині.
1854р. за різку критику свого керівника, україноненависника Д.Толстого, з роботи у міністерстві Ушинський був звільнений. З того ж року – викладач російської словесності та правознавства, інспектор класів у Гатчинському сирітському інституті. Друкувався у виданні «Журнал для воспитания» (статті «Про користь педагогічної літератури», «Три елементи школи», «Про народність в громадському вихованні»).
1859р. був призначений інспектором у Смольний інститут шляхетних дівчат. Популярність Костянтина Дмитровича серед слухачок, його послідовність у відстоюванні власної думки та реформаторське мислення були далеко не всім до вподоби, найперше – керівництву інституту. Тож Ушинського звинувачували у вільнодумстві, непоштивому ставленні до начальства, ба навіть безбожництві.
1860р. К.Д.Ушинський очолив «Журнал Министерства народного просвещения», який упродовж коротого терміну перетворив на цікаве, сучасне, актуальне педагогічне видання. 1861р. видав перший підручник для початкової школи «Дитячий світ».
1862р. Костянтина Дмитровича було звільнено з роботи у Смольному, а трохи раніше – з посади редактора журналу. Фізичне і нервове виснаження далося взнаки: захворів на сухоти, горлом пішла кров, за короткий час геть посивів. Поїздка на лікування до Швейцарії розтяглася на п’ять років фактичного вигнання. Вивчав шкільництво у Німеччині, Італії, Бельгії, Франції, особливо цікавлячись досвідом народних шкіл. Написав відому працю «Педагогічна антропологія». Перебуваючи за кордоном, підготував «Листи із Швейцарії», підручники «Рідне слово», «Керівництво до викладання за «Рідним словом»», десятки статей, присвячених проблемам педагогічної психології.
Згодом Віра, донька педагога, згадувала, що вечорами родина збиралася за столом, і тоді читали вголос твори українських авторів. Одним з найулюбленіших письменників Ушинського був М.Гоголь.
Повернувшись з-за кордону, К.Д.Ушинський надсилу займався науковою працею – здоров’я невмолимо погіршувалося. У травні 1868-го вирушив був на лікування до Криму, але доїхав лише до Києва і мусив повернутися до Богданки. Взимку 1869р. таки прибув до Петербурга, де 1868-69р.р. вийшли два томи його класичного твору «Людина як предмет виховання». Готував до друку третій том «Педагогічної антропології», а також «Рідне слово».
У лютому 1870р. Ушинський їхав лікуватися до Італії, але дістався тільки до Відня, звідки повернувся до Криму і прохворів там ціле літо. У вересні прибув до Богданки, де на нього чекала трагічна звістка: старший син, 18-річний Павло, під час полювання смертельно поранився…
Невтішні батьки переїхали до Києва. Купили будиночок на Тарасівській, близько Святоволодимирського університету.
У жовтні 1870р. К.Ушинський із синами Володимиром та Костянтином вирушили до Криму. Та дорогою Костянтин Дмитрович захворів на запалення легень, і подорожні зупинилися в Одесі, у готелі під назвою «Отель дю Норд».
До лікарів звертатится відмовився. Вдень і вночі працював над третім томом «Педагогічної антропології». О 2-й годині ночі на 3 січня 1870р. К.Д.Ушинський помер за робочим столом.
9 січня труну з тілом К.Ушинського перевезли до Києва, згідно з його заповітом. Поховали видатного педагога у некрополі Видубицького чоловічого монастиря. На могилі встановили мармурову плиту з епітафією авторства П.Тичини. Поруч із ним поховали згодом і його дружину Надію Семенівну та онуку Олену.
У 1936р. могили були знищені, по них проклали асфальтову дорогу…
К.Д.Ушинський був великим прихильником національної, народної школи виховання. Він був переконаний, що «…будь-яка жива історична народність є найпрекрасніше творіння Боже на землі, і вихованню залишається лише черпати з цього багатого й чистого джерела».
У передмові до навчальної книги «Рідне слово» К.Ушинський написав: «Я не думаю, щоб будь-хто був спроможний змагатися з педагогічним генієм народу». На переконання педагога, в основі українського національного виховання є любов до Батьківщини та християнські цінності. «Рідне слово», як і підручник «Дитячий світ», створені на основі української народної творчості: казок, пісень, загадок, прислів'ів та приповідок.
Ушинський наполягав на нерозривності навчального та виховного процесів і гостро критикував імперське Міністерство освіти, яке намагалося обмежити функції школи тільки навчанням.
Водночас великого значення К.Д.Ушинський надавав родинному вихованню, будучи переконаним, що першочерговим обов’язком батьків є виховання корисних суспільству громадян. Маючи перед собою прекрасний взірець своєї матері, педагог чимало праць присвятив ролі жінки, матері у вихованні дітей: «Вона є «необхідним посередницьким членом між наукою, мистецтвом і поезією, з одного боку, звичаями і характером народу, з другого…», — писав він.
Багато робіт педагог присвятив і фізичному вихованню: «Загальні зауваження про фізичне виховання»; «Потреба відпочинку і сну»; «Воля як влада душі над тілом» та інші. Крім того, відзначав великий вплив праці на психологічний та фізичний розвиток молодої людини.
Сучасники стверджували, що Костянтин Ушинський завжди вважав Україну своєю Вітчизною. Російська влада всіляко насаджувала думку про Ушинського як про «російського» педагога та вченого. Такі спроби заперечував сам Костянтин Дмитрович: «Ні, я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Всі родичі, діди, дядьки і батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі…»
К.Ушинський надавав мові найвищого значення у збереженні національної ідентичності народу, та й самому його існуванні: «Мова -найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що зв'язує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле… Відберіть у народу все — і він усе може повернути; але відберіть мову — і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».
Ушинський рішуче ставав на захист рідної мови, яку російська імперська влада викорінювала всіма способами: «Наша мова… мелодична, співуча мова…, на якій існує така народна література, якою ще недавно співав Шевченко, виганяється зі школи, мовби якась чужа! А який невичерпний матеріал народна поезія дає для розвитку найблагородніших і найніжніших почуттів у серці молодого покоління!»
Родина Ушинських була великою, дружною, Костянтин Дмитрович і Надія Семенівна дбали про виховання дітей справжніми, відповідальними громадянами. Під час війни проти червоної окупації 1918р., захищаючи Україну, в Чернігові загинули сини Костянтин і Володимир. Старша донька Віра власним та з батьковою допомогою створила дві початкові школи у Києві, які носили ім’я К.Д.Ушинського.
Надія Ушинська 1895р. за мамині та свої гроші відкрила в Богданівці початкову школу для селянських дітей, де навчання відбувалося за книгами К.Д.Ушинського «Рідне слово» і «Дитячий світ». Після перемоги більшовиків емігрувала до Праги.
Ольга, молодша донька Ушинських, була дружиною за голови Київської губернської земської управи Суховніна, який був послом у Константинополі. Після розпаду Російської імерії виїхали до Франції.
Нащадки К.Д.Ушинського мешкають за кордоном. Багато хто з них присвятив себе педагогіці.
1974р. в Києві Костянтинові Ушинському було встановлено пам'ятник. Були запроваджені медаль та премія імені К. Ушинського. Ім’я видатного педагога присвоєне Одеському педагогічному інститутові (нині Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського), Чернігівському обласному інститутові післядипломної освіти, спеціалізованій школі №6 у Києві. Вулиці імені Ушинського є у Вінниці, Донецьку, Івано-Франківську, Харкові, Чернігові, Нікополі та інших містах.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
