Як обрати Президента з-поміж двох кандидатів, котрим я не довіряю?

Найперше хочу подякувати всім, хто відповідально поставився до свого конституційного права обирати владу. Таких людей виявилося більше, ніж мільйон у порівнянні з 2014 роком (18 893 895 і 17 834 061 відповідно).

Щиро вдячний тим нашим громадянам – а їх 1 млн 306 тис 411 – які підтримали Анатолія Гриценка, а отже, і нашу команду Громадського руху «Рідна країна».

Ми прагнули започаткувати в Україні європейські, демократичні підходи до ведення передвиборчої кампанії: чітко визначили світоглядні цінності; розробили стратегію та сформулювали бачення розвитку країни; представили команду, яка мала фахово втілити це бачення; працювали, щоб переконати виборців, а не залякати, купити чи обдурити.

Підсумки голосування у першому турі офіційно підбито. Як діяти у другому?

Для мене особисто це питання виглядає таким чином: як обрати одного з двох кандидатів у президенти, котрим я не довіряю?

5 років діяльності П.Порошенка на посаді Президента України – це гримуча суміш патріотичної риторики, системної корупції й заробляння на війні. Загально кажучи, країною керували «мародери у вишиванках».

В.Зеленський, окрім акторської майстерності (а це справа особистих смаків) не продемонстрував нічого, що могло би переконати: він здатний бути Президентом України.

Безумовно, наші виборці – люди мислячі, з чіткими світоглядними орієнтирами та громадянською позицією. Ми розуміємо, що й на цьому етапі виборчих перегонів вони ухвалюватимуть рішення самостійно і відповідально. До будь-якого ми поставимося з повагою. Водночас вважаю, що для ухвалення остаточного рішення дуже важливим є з’ясування низки позицій.

Для В.Зеленського:

1.Чітке визначення й публічне озвучення позиції щодо окупації Криму, війни в Донбасі; ставлення до політики путінської Росії стосовно України та, відповідно, формування політики України щодо Росії; подальшого зовнішньополітичного курсу України, зокрема – перспектив вступу України до ЄС та НАТО.

2.Публічне представлення команди, яка працюватиме пліч-о-пліч зі своїм лідером у разі його обрання.

3.Участь у законодавчо передбачених публічних дебатах як неодмінної складової демократичної передвиборчої кампанії.

(Принагідно зазначу, що я свого часу був ініціатором внесення до законодавства норми про участь кандидатів у президентських передвиборчих дебатах і нині залишаюся їхнім палким прихильником. Нагадаю, що П. Порошенко – як і В.Янукович на виборах-2010 – під час виборів-2014 та в першому турі нинішніх відмовився брати участь у дебатах. Для проведення передбачених законом дебатів, Центрвиборчком має ухвалити відповідне положення – як це було під час проведення дебатів у 2004 році. Але наголошую: все це не забороняє провадити дискусії між кандидатами у будь-якому іншому форматі).

Для П.Порошенка: використати останній шанс, аби виконати принаймні головні передвиборчі обіцянки, що лишилися невиконаними впродовж 5 років.

1.Ініціювати продовження роботи парламенту (де на сьогодні є пропрезидентська більшість, а отже, можливість ухвалювати будь-які рішення) на 2 тижні замість 1 і протягом цього часу:

завершити розгляд закону про мову та ухвалити його;
ухвалити закон про спеціальні слідчі комісії (імпічмент Президента);
ухвалити у другому читанні та в цілому закон про голосування за відкритими списками (Виборчий кодекс).
ухвалити закон про парламентську опозицію;
завершити процедуру внесення змін до Конституції про скасування депутатської недоторканності.

2.Ініціювати перед НАБУ розслідування фактів розкрадання бюджетних коштів, рейдерських захоплень, підкупу виборців та зловживання владою з боку колишньої Голови Нацбанку В.Гонтарєвої; колишнього першого заступника Секратря РНБО В.Гладковського; І.Кононенка, С.Березенка та інших осіб, чиї прізвища фігурують у журналістських розслідуваннях.

3.Забезпечити швидке і справедливе розслідування справ про убивства громадської активістки Катерини Гандзюк, журналіста Василя Сергієнка, а також всіх інших злочинів, пов’язаних з убивствами, замахами на життя і здоров’я, залякуваннями і тиском щодо журналістів та громадських активістів.

Публічно засудити дії мерів Одеси – Г.Труханова та Харкова – Г.Кернеса, чиї поплічники тероризують незалежних журналістів і представників громадянського суспільства.

Отож, дії двох кандидатів у президенти мають бути ключовим мотивом для ухвалення остаточного рішення.

Однак абсолютно очевидним є те, що ми зобов’язані за будь-яких обставин захистити національні інтереси України, її суверенітет і територіальну цілісність. У цьому сенсі як ніколи актуальним є створення української, європейської більшості у Верховній Раді наступного скликання та формування проукраїнського, проєвропейського Уряду.

І, нарешті, останнє (хоча аж ніяк не останнє за значенням): слід не лише вдаватися до припущень, що робитиме новообраний Президент України, а й вирішити питання, як обмежити його вплив.

Отже, як підсумок: сильні проукраїнські парламент та Уряд – і обмеження впливу Президента. Саме це і стане запорукою збереження і поступу рідної крани – України.