9 червня 1930 року народився Володимир Войцюк – український меценат із народу

Коли нинішні владці-бізнесмени, вдягнувши вишиванки, змагаються, хто голосніше вигукне: «Слава Україні!», тим часом не вкладаючи жодної копійки у її розвиток…

Коли вони подвоюють (потроюють, вдесятеряють) свої капітали, «заробляючи» на війні, а тим часом руйнуються унікальні пам’ятки нашої культури, талановиті режисери жебрають на українські фільми…

Я згадую великих українських меценатів. Князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, рід Острозьких. Достославного гетьмана Івана Мазепу. Г.Ґалаґана, Є.Чикаленка, А.Шептицького, подружжя Ханенків, родини Алчевських, Терещенків, Рильських…

А разом з ними – Володимира Войцюка – простого українця, який віддавав свій скромний заробіток на благо рідної країни.

Пан Володимир Войцюк ніколи не був обтяжений владними регаліями чи великими статками. Та саме його життя – приклад любові до України, за висловом Євгена Чикаленка — не лише до глибини душі, а й до глибини кишені. Адже він вкладав свої далеко не зайві кошти у створення фільмів про нашу історію й наших героїв, встановлення пам’ятників нашим геніям, та й просто – допомагав своїм землякам…

Володимир Семенович Войцюк народився 9 червня 1930 р. в селищі Єзупіль на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) у родині Семена Федоровича Войцюка та Марії Микитівни Войцюк (з дому Магун). Батько Володимира був відомим у краї громадським діячем, очолював місцеве спортивно-фізкультурне товариство «Січ».

Володимир добре навчався у школі, на відмінно навчався у гімназії. Восени 1944 р. в Єзуполі відкривається середня школа, Володимир вступив туди одразу до восьмого класу. Тут став членом підпільної організації юнацтва ОУН. Виїзд із Єзуполя на навчання до Станіславівського педінституту фактично врятував Володимира: 11 березня 1948 р. члени єзупільської підпільної організації ОУН були заарештовані органами КДБ і засуджені кожен до 25 років каторжних робіт у радянських таборах.

1958 р. В.Войцюк, отримавши вищу педагогічну освіту, працював учителем фізики та математики в с.Побережжя, завучем у сільських школах Рошнева, Милування, Ганнусівки, директором вечірньої школи. У 1968-90 рр. – шкільний учитель математики та креслення у Єзуполі.

1990 р. В.Войцюк вийшов на пенсію й поїіхав до США, де мешкала його старенька хвора мати. Працював у Нью-Йорку двірником та на інших важких роботах і майже всі заощадження віддавав на допомогу своїм землякам, рідному містечку. Допоміг коштами у створенні відомих стрічок «Голод-33», «Нескорений» (про генерала Романа Шухевича) та «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» ( про Степана Бандеру).

Фінансував спорудження пам'ятників Тарасові Шевченку, Іванові Франку, ченцеві Памві Беринді у рідному Єзуполі, виготовлення і встановлення у Івано-Франківську погруддя українському бджоляреві Петру Прокоповичу та бронзового монумента з нагоди 85-річчя проголошення ЗУНР.

Спонсорував газифікацію селища та видання книги «Єзупіль в роки незалежності» (автор Г.Кушнір). Допомагав родинам земляків.

Помер український патріот і меценат Володимир Войцюк 4 червня 2010 р.

Папа Римський Бенедикт XVI нагородив В.Войцюка орденом Лицаря Святого папи Сильвестра – за великий внесок у розвиток національної культури.

Українська держава відзначила орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Вдячні земляки встановили ще за життя – у 2005 р. — пам'ятник меценатові, а одна з вулиць Івано-Франківська носить його ім’я.

Підготувала Олена Бондаренко