chrome firefox opera safari iexplorer

9 червня 1930 року народився Володимир Войцюк – український меценат із народу

09 червня 2019 о 07:14

Коли нинішні владці-бізнесмени, вдягнувши вишиванки, змагаються, хто голосніше вигукне: «Слава Україні!», тим часом не вкладаючи жодної копійки у її розвиток…

Коли вони подвоюють (потроюють, вдесятеряють) свої капітали, «заробляючи» на війні, а тим часом  руйнуються унікальні пам’ятки нашої культури, талановиті режисери жебрають на українські фільми… 

Я згадую великих українських меценатів. Князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, рід Острозьких. Достославного гетьмана Івана Мазепу. Г.Ґалаґана, Є.Чикаленка, А.Шептицького, подружжя Ханенків, родини Алчевських, Терещенків, Рильських…

А разом з ними – Володимира Войцюка – простого українця, який віддавав  свій скромний заробіток на благо рідної країни.

Пан Володимир Войцюк ніколи не був обтяжений владними регаліями чи великими статками. Та саме його життя – приклад любові до України, за висловом Євгена Чикаленка — не лише до глибини душі, а й до глибини кишені. Адже він вкладав свої  далеко не зайві кошти у створення фільмів про нашу історію й наших героїв, встановлення  пам’ятників нашим геніям, та й просто – допомагав своїм землякам…

Володимир Семенович Войцюк народився 9 червня 1930 р. в селищі Єзупіль на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) у родині Семена Федоровича Войцюка та Марії Микитівни Войцюк (з дому Магун). Батько Володимира був відомим у краї громадським діячем, очолював місцеве спортивно-фізкультурне товариство «Січ».

Володимир добре навчався у школі, на відмінно навчався у гімназії. Восени 1944 р. в Єзуполі відкривається середня школа, Володимир вступив туди одразу до восьмого класу. Тут став членом підпільної організації юнацтва ОУН. Виїзд із Єзуполя на навчання до Станіславівського педінституту фактично врятував Володимира: 11 березня 1948 р. члени єзупільської підпільної організації ОУН були заарештовані органами КДБ і засуджені кожен до 25 років каторжних робіт у радянських таборах.

1958 р. В.Войцюк, отримавши вищу педагогічну освіту, працював учителем фізики та математики в с.Побережжя, завучем у сільських школах Рошнева, Милування, Ганнусівки, директором вечірньої школи. У 1968-90 рр. – шкільний учитель математики та креслення у Єзуполі.

1990 р. В.Войцюк вийшов на пенсію й поїіхав до США, де мешкала його старенька хвора мати. Працював у Нью-Йорку двірником та на інших важких роботах і майже всі заощадження віддавав на допомогу своїм землякам, рідному містечку. Допоміг коштами у створенні відомих стрічок «Голод-33», «Нескорений» (про генерала Романа Шухевича) та «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» ( про Степана Бандеру).

Фінансував спорудження пам'ятників Тарасові Шевченку, Іванові Франку, ченцеві Памві Беринді у рідному Єзуполі, виготовлення і встановлення у Івано-Франківську погруддя українському бджоляреві Петру Прокоповичу та бронзового монумента з нагоди 85-річчя проголошення ЗУНР.

Спонсорував газифікацію селища та видання книги «Єзупіль в роки незалежності» (автор Г.Кушнір). Допомагав родинам земляків.

Помер український патріот і меценат Володимир Войцюк 4 червня 2010 р.

Папа Римський Бенедикт XVI нагородив В.Войцюка орденом Лицаря Святого папи Сильвестра – за великий внесок у розвиток національної культури.

Українська держава відзначила орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Вдячні земляки встановили ще за життя – у 2005 р. — пам'ятник меценатові, а одна з вулиць Івано-Франківська носить його ім’я.

Підготувала Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

31 травня

Інші дати
Народилася Олександра Смирнова-Замкова
(1880, м.Переяслав-Хмельницький – 1962) – український вчений паталогоанатом. Автор близько 90 праць, створила вчення про систему основної аргірофільної речовини, зробила важливі для науки висновки про природу розвитку тканин.
Буває, часом, сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, - оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори. (Ліна Костенко)
Розгорнути