narodna-pravda.ua
Ніч, коли
у магічному вінку сплітаються
вода і вогонь, кохання і надія, щасливі передчуття і здійснення мрій…
Івана Купала –
свято, в якому насправді їх, тобто свят, цілих два. Християнське – Івана
Хрестителя – і язичницьке.
Коли давні українці почали ставати християнами, церква
намагалася з Купалом (Купайлом) боротися. Було, що язичників у розпал святкування
ловили і охрещували. Особливо затятих ніби ще й топили…
Втім поганські звичаї виявилися настільки сильними,
яскравими й цікавими, що збереглися і дісталися наших часів.
Отже, народини Івана Хрестителя, який охрестив перших вірян у Йордані, відзначаємо 7 липня.
А напередодні, звечора 6-го й на цілу ніч — Іван Купало зі своїми фантастичними
звичаями-традиціями, обрядами-забавами збирає всіх охочих.
Щоб ви знали, Купало – часом у дещо відмінних іпостасях –
навідується до багатьох народів. У
латвійців, до прикладу, це свято Ліґо. У вірменів – Вардавар, у болгар – Янов
день, у поляків – соботка. А бразильці мають навіть фестиваль – «Феста
Юніна». Та повернімося до України. Головні дійові особи свята — Купало та Марена. Напередодні
свята з соломи робили ляльку Купала, а також рубали деревце – вишню, тополю,
вербу – прикрашали його стрічками, віночками й встановлювали на місці, де мала
відбутися забава. Оце й була Марена, Купайлова наречена. Після свята, на
світанку їх пускали за водою.
Саме ж свято починалося увечері, після заходу сонця. Заздалегідь вивершували ватру – вона також
одна з головних «дієвих осіб» свята. Ватру запалювали й парами перестрибували
через вогонь. Котра пара перестрибне – невдовзі щасливо одружиться. Якщо у вогонь скочить – чекай на якусь халепу, а
то й біду…
Хлопці ще так бавилися з вогнем: пускали до води вогняне
колесо або ж встановлювали його на стовпі, підпалювали та крутили.
Дівчата довкола багаття водили хороводи, співаючи, скажімо,
такої:
Ой на Івана,
та й на Купала
Там дівчинонька в полі
гуляла.
В полі гуляла, квіти збирала.
Квіти збирала, в пучечки клала.
В пучечки клала, віночки плела.
Віночки плела, у воду
пускала. Ти ж, мій віночку, живим зостанься,
Та миленькому в руки достанься…
Купальська ніч — еротична, зваблива і сповнена обіцянок
щастя — тісно пов’язана з ворожінням на нареченого, залицянням, та й самим
коханням.
Дічата плели з польових та лісових квітів вінки й пускали
їх водою, загадуючи бажання (звичайно, про вдале заміжжя та гарного
нареченого). Якщо вінок поплив далеко – бажання здійсниться. Якщо пристав до
берега – доведеться почекати наступного року…
Хлопці ж вінки
виловлювали, й дівка мала поцілуватися з парубком, котрий віночок дістав. А то
й провести разом цілу купальську ніч. Не дивно, що після свята було багато
заручин.
Ворожили дівчата й на воду: кидали камінчик, і якщо кола
на воді були парними – до заміжжя, непарними – до подальшого дівування.
Довіряли й ворожінню
на квітах. Сівши колом, клали посередині всі квіти, як зібрали напередодні.
Одна дістає по черзі квітку й питає, кому дістанеться; друга, обернена спиною,
називає перше-ліпше ім’я когось із присутніх. Кожна квітка мала своє значення.
Наприклад, якщо випала волошка – у дівчину хтось закохається. Біла гвоздика – до смутку. М’ята – до великого
кохання. Дзвіночки – до обману і зради. Ясмин – до залицяння без серйозних
почуттів. Нагідки – до розлуки. Незабудки –
коханий не хоче тебе втратити. Біла троянда - сильне, але потаємне кохання.
За повір’ями,
дерева цієї ночі переходять з одного місця на інше та говорять одне до
одного, а трави набувають магічної, чудодійної сили. Тож знахарки та ворожки у
глухих хащах наслухають розмови дерев, із яких дізнаються про людські долі та
прийдешні події, й збирають цілющі трави.
На Купала
люди шукають квітку папороті – найчарівнішу,
найзагадковішу – яка розквітає опівночі. Той, кому поталанить знайти цю
дивовижну квітку, цілий вік буде щасливим, розумітиме мову птахів, рослин і
тварин, крізь товщу землі бачитиме заховані скарби, а нечиста сила над ним не
матиме жодної влади.
Зрозуміло, що таку квітку знайти надзвичайно важко, бо клята
нечиста сила всіма способами перешкоджає людині у пошуку квітки або намагається її відібрати. Щоправда, може й
допомогти – але тоді вже треба нечистому закласти душу…
Шукати квітку треба у найгустішій гущавині, куди не
долинає півняче кукурікання, котрого, як відомо, бісівська сила дуже боїться. Коли ж вам пощастило уздріти магічну
квітку, її треба швидко сховати за пазуху та притьмом втікати з лісу – бо
налетить шалений вітер, з неба рине купа блискавиць, дерева почнуть перед вами
самі собою падати. Почнете зволікати чи метушитися – ваша квітка тут-таки щезне
без сліду…
Щоправда, фахівці стверджують, буцім папороть зовсім не
цвіте, але то їм, сухим прагматикам, вона просто не траплялася. Бо знаходять
чарівну квітку лише ті, хто вірить у її
існування і чекає на диво…
Насамкінець – маленька порада. Якщо хочете не лише побачити, а й стати учасниками найкрасивішого та найгучнішого купальського свята – гайда до київського музею архітектури та побуту Пирогово! Розкішне народне вбрання, пісні та ворожіння, вінки та стрибання через вогонь – словом, краса, радість і неповторне відчуття себе частинкою рідної країни!
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
