(Нотатки з нагоди 55-річчя політика,
вченого, просвітянина)
Один з улюблених Томенкових – вислів Євгена Чикаленка: «Мало любити Україну до глибини душі, треба
любити її до глибини кишені». На тлі сріблолюбства і кишенепоклонства,
властивих чималій дещиці українських бізнесу та політикуму, погодьтеся, фраза
лунає досить виклично. Надто з вуст політика. Однак — не для Томенка. Бо він — інший.
Часом видається, що Миколу Томенка знають усі. Й кожне –
по різному.
Сот, скажімо, майор-«афганець» Микола Кушнарьов згадує: «Мій перший бойовий вихід – операція на
Пеншері. Пеншер був синонімом слова
«смерть». Кожен взвод мав послати від себе двох бійців. Кожен старався, щоб його
обминула чаша ця, тож, як правило, посилали молодих, необстріляних, мовляв, хай
понюхають пороху. А один сержант, зі
«стариків», згодом дізнався – Микола Томенко — встав і сказав: «Негоже молодими
прикриватись! Я добровільно від взводу піду, а
на другого хай вкаже жереб…»
Комусь молодий історик Томенко запам’ятався з перших, ще до Незалежності, студентських
мітингів, що їх він-таки й організовував. На одному з них заявив, що ставить за
мету перетворити КДУ імені Т.Г.Шевченка з «університету А.Вишинського» (прокурор
СРСР, причетний до репресій проти
української інтелігенції, на той час фігурував в університетському довіднику
серед «визначних випускників») – на «університет Михайла Грушевського».
Мабуть, знайдеться і той, хто закине М.Томенкові
«комсомольське минуле». І на це варто зауважити,
що був він першим і єдиним комсоргом, якого обрали самі студенти. А ще –
першим ватажком, котрий розформував комсомольську організацію і створив та очолив
Асоціацію молодіжних організацій КДУ, що
стала своєрідним прообразом української
багатопартійної системи. Тоді й зажив слави сміливця-бунтаря та борця за
справедливість.
На цьому зупинімося трохи детальніше. Як відомо, така
боротьба частенько призводить справежливця до неабияких особистих прикрощв. І
тут не зайве сказати, що Микола Томенко належить до не вельми широкого кола
людей, які «не тримаються за крісло».
Пам’ятаєте вибори міського голови у Києві 1999-го? Це
коли О.Омельченко із розгромним для конкурента рахунком, 76% проти 16%, переміг
одного з вождів на той час могутньої СДПУ(о) і президента ФК «Динамо» Г.Суркіса, якого підтримували
великий капітал, провідні телеканали й заледве не до останнього моменту
— сам Президент Л.Кучма? Так от, за рік потому Микола Томенко, один з
очільників виборчої кампанії Омельченка, був призначений начальником Головного
управління преси та інформації Київської міськдержадміністрації. А ще за рік — у
відповідь на заклик Президента Л.Кучми до опозиціонерів визначитися, де вони, у
владі чи в опозиції – Томенко, єдиний з-поміж чиновників, відмовився від
посади.
Згодом, це вже у 2005-му, написав заяву про складання
повноважень віце-прем’єр-міністра України «за власним бажанням». Позаяк був
одним із тих, на чиїй відставці наполягав Президент В.Ющенко в обмін на
звільнення своїх «любих друзів» — найближчих соратників-олігархів. Томенкові
радили: «Судися, виграєш, працюватимеш далі!» Та це був би не Томенко, якби судився
з тим, кого підтримував, ставши «голосом
Майдану» під час Помаранчевої революції. Тож встав – і вийшов.
Але за коротке своє віце-прем’єрство зробити
встиг чимало. Працював над розробкою та впровадженням першої в Україні державної
програми допомоги грошима при народженні дитини. Як голова наглядової ради
Фонду соціальних інвестицій сприяв утіленню проектів для села: ремонт шкіл,
фельдшерсько-акушерських пунктів, будинків культури, водогонів. Брав участь у впровадженні ЗНО. Керував
підготовкою прооєкту фінансування архітектурних
пам’яток за програмою «Замки України» та
будівництва Історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» на Хортиці...
«Еге ж! – підсміюється хтось. – А Кабмін на ковзанах
катав?» Про ковзани сам Микола Томенко каже: «Я був би радий, коли б інші уряди провадили свої вихідні не з чаркою та
цигаркою, а показували приклад активного і спортивного життя своїм дітям, та й
усій молоді». Тоді ж заснував і вів популярну телепрограму «Почни нове життя»: «Наша програма повинна була показати: спорт
– це не лише здоров’я, це стиль життя відомих і популярних людей, які багато
досягли, а отже – це правильний, модний стиль життя».
Та й нині належить до тих небагатьох політиків, які
власним прикладом доводять, що здоровим
і спортивним бути справді модно.
Не випадково ж бо, вже як нардеп, підготував цілу низку законопроєктів
задля розвитку
українських фізкультури і спорту.Наприклад,
змінами до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» було заборонено
закриття чи перепрофілювання закладів та об’єктів фізкультурного і
спортивно-оздоровчого призначення.
Ще приклади, з інших царин. На пропозиції Томенка
посилено відповідальність за наругу над державними символами України. Піднесено роль студентського самоврядування. Ухвалено
й довгоочікуваний закон «Про доступ до
публічної інформації».
Принагідно: за дослідженнями руху «Чесно», у VI скликанні
Верховної Ради Микола Томенко увійшов до
трійки депутатів, які відповідають критеріям доброчесності. (Відсутність фактів
порушення прав і свобод людини; незмінність політичної позиції відповідно до
волевиявлення виборців; непричетність до корупційних дій; прозорість
задекларованих доходів і майна та їхня відповідність способу життя; особисте
голосування в парламенті; участь у пленарних засіданнях парламенту та роботі комітетів – не менше
75%.)
У грудні 2012р.
-листопаді 2014р. М.Томенко - голова
Комітету Верховної Ради України з питань
свободи слова та інформації. Підготував 119 законопроектів, серед яких — «Про
внесення змін до Конституції України щодо скасування недоторканності суддів та
Президента України, народних депутатів України». Стали законами 26 проектів, у тому числі —
«Про суспільне телебачення і радіомовлення України».
Під час Революції Гідності Микола Томенко - один із найактивніших її учасників. У 2014р. обраний народним депутатом України
від Блоку Петра Порошенка «Солідарність».
Очолив Комітет з питань екологічної політики, природокористування та
ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Лише у лютому-серпні 2015р. підготував 71
законопроект. Серед них – зміни до Закону
України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи» — щодо посилення соціального захисту
потерпілих від аварії на Чорнобилі та
доплат громадянам, які працюють у зоні відчуження.
А потім Томенко оголосив війну «лісовій мафії». Подав
законопроєкт про мораторій на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому
вигляді. Ним передбачалося заборонити з 1 листопада 2015р. терміном на 10
років вивезення за кордон лісу-кругляка,
дуба, деревини цінних порід (крім сосни), а з 1 січня 2017р. – і сосни.
Ухвалення закону давало змогу зупинти хижацькі вирубки лісів; замість деревної сировини
експортувати продукцію вищого ступеня обробки; розвивати деревообробні
та переробні підприємства; відновити меблеву
промисловість, а отже — створити нові робочі місця.
Закон ухвалили, та
почалися перипетіїї з його підписанням-оприлюдненням; автор до звернувся до Вищого
адміністративного суду, в результаті 7
липня Президент підписав закон, а Томенко подав заяву про складання повноважень
позаштатного радника Президента України — за власним бажанням.
25 грудня 2016р. М.В.Томенко написав заяву про вихід із
фракції БПП через голосування коаліції
за (вислів самого Томенка) «антинародний
бюджет та антисоціальні законопроекти, якими призупинено дію більшості
соціальних і гуманітарних програм.» Того ж дня позбавлений
депутатського мандата під час позачергового партійного (куди не був
запрошений).
Знайомі -незнайомі телефонували, співчували, радили, декотрі
дивувалися: «Ти що,не міг змовчати? Депутат ти непоганий,не крадеш, не дуриш,
працював би на користь країні й людям!» Відказував: «Якщо обирати між мандатом
і честю, для мене вибір не стоїть, я честь обираю». Воно ніби трішки пафосно,
але дійсності відповідає…
А тепер – про ті самі проєкти Томенка. Вони не мають
стосунку до законотворення. Але потрібніших Україні й кожному українському
серцеві — уявити годі. Бо Микола Томенко не лише знає і шанує, а й пропагує українські історію, мову, культуру.
Заснований ним Фонд «Рідна країна» от
уже понад 20 років втілює культурно-просвітницькі
проєкти. Надважливо: без жодних
бюджетних коштів.
Етнофестивалі. Акція «Здоровим і спортивним бути модно». Низка
проєктів під назвою «Творимо український
світ»: аудіовидання, серед них –
«Головні пісні та мелодії України»; «Класика української літератури. Живі
голоси»; «Слуханка для української малечі»; «Лебеді материнства. Живий голос
Василя Симоненка»; «Кобзар» Тараса Шевченка». Понад 10 тисяч видань безкоштовно
передано Фондом до бібліотек, дитячих садочків, шкіл.
М.Томенко –
ініціатор і організатор загальнонаціональної акції «Україні потрібні герої», мета
якої – привернути увагу суспільства до наших видатних попередників, нагадати, що
ми є нацією героїв, великих митців і філософів. Фонд М.Томенка дієво долучився до збереження пам’яті про
Г.Сковороду і М.Гоголя, М.Костомарова і Б.Хмельницького, М.Грушевського
і В.Винниченка, І.Піддубного, П.Тичину,
М.Драй-Хмару, В.Сосюру…
Велика акція «Твій Шевченко», що в її рамках —
радіопроекти «Останній шлях Тараса Шевченка» та «Твій Шевченко»; факсимільне
видання першого та другого альбомів Шевченка-художника; календарі-закладки з
автопортретами Т.Шевченка; подарунки шевченківським музеям; встановлення у
Києво-Печерській лаврі пам’ятного знака на місці, де Т. Шевченко у 1846р.
створив сепію із зображенням Церкви Всіх Святих, та у м. Берегово на Закарптатті
— пам’ятника молодому Шевченкові. Дуже трепетне – «Шевченківські дерева»:
порятунок 200-літньої шовковиці біля поетового будинку-музея у Києві, вербова
алея, висаджена з гілочки, що вважається «онукою» верби, яку посадив Тарас
Шевченко; цілий сад при музеї Шевченка на київській Пріорці… Шевченковим став у
2019 році й традиційний «Український щорічник», що його Фонд «Рідна країна»
видає понад десяток років –На кожній
сторінці – важливі дати з життя Кобзаря, його вислови, малюнки.
«Ми показуємо,
як без бюджетних грошей можна об’єднувати Україну, викорінювати «рускій
мір» і пропагувати Український Світ», — говорить Микола Томенко.
Певне, найрезонасніший та найуспішніший проєкт - «7 чудес України». Започаткований ще 2007р.,
він триває донині й складається з акцій «7 історико-архітектурних чудес
України»; «7 природних чудес України»; «7 чудес України: замки, фортеці,
палаци»; «7 чудес Києва»; «7 чудес України: історичні міста та містечка». Знято
понад 50 фільмів, видані путівники та буклети для безкоштовного поширення,
відзначені переможці конкурсів…
А нещодавно Томенко повідомив загалові, що наступного
року розгортається новий етап проєкту – «7 чудес України: малі батьківщини
великих українців». Він покликаний розповісти про великих українців та їхні
рідні краї, де вони зростали і творили.
Отже, Микола Томенко – українець, який любить Україну. Ця
любов не мітингово-галаслива, не пафосно- демонстративна, не зумовлена кон’юнктурою. Вона неперестанна,
творча, дєіва і правдива. Микола немає коли зациклюватися на злобі й ненависті
- він будує рідну країну. Бо, за В’ячеславом
Липинським: «Державу Українську може
здійснити наша любов до неї, а не ненависть до її ворогів».
Микола Томенко не має жодної нагороди з тих, що
присвоюються указами Президента.
Книги М.В.Томенка, професора КНУ ім.Тараса Шевченка — «Україна. Історія Конституції», «Абетка
української політики», «Теорія українського кохання» та багато інших – відомі
читацькому загалові. А кожна сторінка вже згадуваного нами «Українського
щорічника» промовляє Томенковим кредо: «Що ти зробив для України?»
Залишається додати, що Микола Томенко народився 11 грудня
1964 року в селі Малі Канівці
Чорнобаївського району на Черкащині. Своїм селом, родом і земляками пишається: «Я народився в елітному селі. В середині 17
століття воно було центром Канівецької сотні Іркліївського (згодом Переяславського)
полку Війська Запорозького. У моєму селі народився відомий український поет і
перекладач Михайло Драй-Хмара, в
сусідніх – Старицький, Піддубний, Максимович, у дальших — Шевченко, Чорновіл…».
І вже зовсім останнє – за текстом, але найперше — за суттю
і значенням. Головний проєкт Миколи Томенка. Який, зрештою, є й нашим спільним
проєктом – усіх попередників, сучасників і нащадків. Він називається – незалежна,
велика, українська Україна.
Олена Бондаренко для «Слова Просвіти»
