uk.wikipedia.org
«Яка ж він жертва? – вигукне хтось, дивуючись і навіть обурюючись. – Він же
Леніна-Сталіна оспівував, цілу збірку видав -
«Партія веде», Головою Верховної Ради УРСР був! Це ж із його: «Трактор в
полі дир-дир-дир…» — ми у школі
сміялися!»
Так то воно так. І все ж… Одного дня Василь Стус напише безмежно трагічні
слова: «Тичина – така ж жертва
сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Зеров, Курбас. З
однією різницею – їхня фізична смерть не означала смерті духовної – Тичина
фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування... по той бік
самого себе».
Мабуть, подумки, потайки Тичина не раз намагався вирватися до себе –
автентичного, феєрично образного, безмежно талановитого – не ставало снаги.
Важко осягнути глибину душевних мук поета,
що віддав на заклання антихристові власну Музу...
Дізнаймося більше про різного Тичину.
1.Тичинін – саме таке поетове прізвище за документами. Стверджував, що
насправді він – Тичина, але «… батькові
забажалось Тичина переробити на Тичинін — і це останнє у мене по всіх документах,
кінчаючи середньою школою».
Уже на схилі років заговорив про те, що походить із козацького старшинського
роду.
2. Батько, сільський дяк, віддав 10-річного хлопчика до монастирського
хору. Релігійні піснеспіви справили величезне враження на Павла. У майбутньому
особливий вплив на творчість молодого поета справила музика Д.Бортнянського.
3. 1919
р., коли Київ
захопили денікінці, павло зазнав страшенного переляку. Йшлося про те, що
білогвардійці верхи гасають містом і рубають усіх, хто говорить українською. Разом
з С.Васильченком та В.Елланом-Блакитним ховався у склепі на Байковому цвинтарі.
До хлопців навідувалася Ліда Папарук, Павлова подружка, носила їсти та розповідала,
що робиться у місті. Згодом Тичина про
ті дні напише:
І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв...
Росіє, Росіє, Росіє моя!
Стоїть сторозтерзаний
Київ
і двістірозіп'ятий я....
4. Згадавши про Ліду, не можемо оминути увагою тему «Жінки в житті Тичини»
— не вельми, до речі, досліджену.
1916 р. Павло приїхав до Києва,
замешкав на Кузнечній у Катерини Папарук та її доньки Ліди.
Спалахнули почуття. Стосунки тривали майже 25 років, поки Тичина зважився з
Лідією одружитися. Переказують, що доти старанно приховував існування Ліди у
своєму житті, а коли це не вдавалося, знайомив зі «своєю бібліотекаркою». З
Лідією дожив віку, а по смерті поета дружина дбайливо зберігала його архів і
квартиру, де все лишалося як за його життя. Нині тут квартира-музей.
Справжнім коханням Тичини вважають Наталю Коновал – нібито ли ше її він
називав «коханою». Хоча відомий вірш «О панно Інно, панно Інно!..» присвячений
її сетрі, яка рано залишила цей світ.
Серед жінок, що ними захоплювався Тичина, називають відому співачку Оксану
Петрусенко, чию ранню смерть поет пережив дуже тяжко.
Втім, схоже, Павло Григорович закохувався скоріше у створений ним самим
романтичний образ, аніж у земну жінку…
5.Павло Тичина написав цілих два гімни.
1919р. брав участь у конкурсі на кращий гімн більшовицької України. Вірш
так і називався – «Революційний гімн»:
Будимо, будимо, будим —
молот, гудки, димарі...
Єсть ми, були ми і будем,
так, як те сонце вгорі!
Все прямуєм, все працюєм,
буржуазний світ
руйнуєм!..
Тоді переміг «Інтернаціонал» Е.Потьє
у перекладі М. Вороного.
Однак Тичині таки вдалося стати автором гімну – цілої УРСР. Він був офіційно
затверджений 1949р., складався з шести куплетів і починався так:
Живи,
Україно, прекрасна і сильна,
В Радянськім
Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними
рівна, між вільними вільна,
Під сонцем
свободи, як цвіт, розцвіла…
Варто зазначити, що «пунктом
неповернення» Тичинини з лав
комуністичних співців вважається вірш «Партія веде», написаний у 1933р., в
розпал Голодомору. Писався він, до речі, як піонерський марш, проте журнал для юних
ленінців його відхилив як слабенький, а от «Правда», головна газета для
ленінців дорослих – надрукувала.
6. Кумиром Павла Тичини був Григорій Сковорода. Поема «Сковорода
(симфонія») – майсштабний і філософськи глибокий твір Тичини. Замислюючись,
яким має бути український герой – бунтівником чи інтелектуалом – Тичина цілком
очевидно віддає перевагу другому.
Видається, у монологи великого філософа поет поет вклав чимало власних думок:
Судіть мене, мої сучасники, судіть;
тавруйте, ймення прикладайте;
кажіть, що я не досить ще залізний;
що розум десь підважую тим почуттям
або ж із молоддю в незлагоді;
чи націю, як сад однофруктовий, уявляю —
я знаю лиш одне:
коріннями в здоровім ґрунті я
і перегинаюсь та звисаю —
аж тут ось коло вас.
І падають плоди з моїх гілок,
хоч і не геть-то рясно,
зате ж і не червиво...
7. Павло Тичина був талановитим музикантом і диригентом. Чудово грав на
кларнеті, бандурі; диригував хором; записував ногти українських народних
пісень. Диригував хором він і під час похорону Михайла Коцюбинського,
свого вчителя в літературі. Переказують, що на самісінькому краєчку життя,
помираючи, Павло Григорович намагався диригувати невидимим оркестром чи хором…
8. Поетом-модерністом світового рівня Павло Тичина став завдяки збіркам «Сонячні кларнети», «Плуг», «Замість сонетів і октав». Діаспора намагалася висунути ці книги на здобуття Нобелівської премії – Тичина відмовився: він вже жив страхом. 1926 р. Тичина став першим з тодішніх українських поетів, кого звинуватили у насаджуванні «українського буржуазного націоналізму». Тоді з’явилась його поема «Чистила мати картоплю», де є такі слова: «Ленін-антихрист явився». Притьмом скликана партконференція була присвячена осудові Тичини з його «націоналістичним дурманом». Поет почав публічно виправдовуватися – написав покаяння до газети «Комуніст». Вичевидь, тоді ж він – «у шухляду» — написав сповненого болю й розпачу вірша «До кого говорить?»:
До кого говорить?
Блок у могилі. Горький мовчить.
Рабіндранате-голубе!
З далекої Бенгалії
прилинь до мене на Вкраїну.
Я задихаюся, я гину.
Я покажу тобі такії речі
в однокласовій ворожнечі.
Я покажу всю фальш, всю цвіль
партійно-борчих породіль.
А братні зуби? Дружній зиск?
Гнучка політика, як віск.
Коли б були це генерали,
ми б знали, що робить.
А в тім то й річ, що це кати
однокласовії…
Мабуть, це був останній зойк відчаю, по якому Павла Тичини – великого поета
— не стало. Зникли вірші про Українську Революцію. Загубився геніальний вірш
«Пам’яті тридцяти». Збірка «замість сонетів і октав» не видавалася понад 70
років. За словами літературознавця С.Тельнюка, «…замість розкішного зеленого дерева тичинівської поезії ми бачимо перед собою обчуханий телеграфний
стовп…»
Ще є свідчення, що Тичина жив у жахливій напрузі, цілковито впевнений, що
за ним постійно стежать, а в його оселі встановлена апаратура для прослуховування.
Зрештою, найімовірніше, так воно й було.
9.Павло Тичина знав понад 20 мов, був блискучим перекладачем. А ще «ранній»
Тичина вважається одним із найеротичніших українських поетів:
— Зоставайся, ніч настала,
Все в тумані-молоці. —
Спать мене поклала Тала
На дівочій руці.
Щось питає, обіймає
Чисте, біле, молоде…
І світає й не світає,
Тільки ранок не йде.
Ой ти ранку, любий сонку,
Треті півні голосні!
Взяв дівчину беззаконку
На двадцятій весні.
Встала Тала в білій льолі:
— Ну, приходь же, жду вночі, —
За вікном шумлять тополі,
Журавлині ключі…
10.Голова Верховної Ради УРСР Павло Григорович Тичина 1958 р. відмовився
підписати закон про дві державні мови і склав свої повноваження.
______________
Насамкінець додамо, що з ініціативи Миколи Томенка – на той час заступника
Голови Верховної Ради України – 120-річчя від дня народження Павла Тичини відзначали
на батьківщині поета, в с.Піски Бобровицького району Чернігівської області.
У 2016 р., з нагоди 125-річчя поета, перекладача і державного діяча Павла Тичини Фонд Миколи
Томенка «Рідна країна» та «Радіо Ера ФМ» презентували проект «Невідомий
Тичина». Протягом кількох днів у радіоефірі лунали уривки з творів П.Тичини – тих творів, завдяки яким він залишається
одним з найбільших українських поетів.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи
Томенка «Рідна країна»
