md-eksperiment.org
- Леся Українка вільно володіла 7 мовами: українською, французькою, німецькою, англійською, польською, італійською та російською.
2.Леся Українка збагатила не лише нашу літературу, а й мову: вона є авторкою слів «напровесні» та «промінь».
3.Псевдонім, за яким поетесу знають у цілому світі, Лариса Косач запозичила у свого дядька – Михайла Драгоманова. Він підписував свої роботи як «Українець». Леся дуже любила свого дядька, захоплювалася ним, тож у 13 років обрала собі псевдонім «Українка». А ім’я «Лариса» змінила на «Леся» – так лагідно її називали вдома.
4.У Лесиному жєитті було три кохання. 15-річною дівчина закохалась у 18-річного Максима Славинського, з яким перекладала твори Г.Гейне. Згодом М.Славинський увійшов до складу керівництва Української Центральної Ради, став послом УНР у Празі. Був закатований чекістами у в’язниці. Саме Максимові присвятила Леся свої вірші вірші «Горить моє серце», «Стояла я і слухала весну», «Сон літньої ночі», «Хотіла б я піснею стати».
Друге і, вважається, найбільше, кохання Лесі Українки – революціонер Сергій Мержинський, з яким вона познайомилася 1897р. в Ялті, де обоє перебували на лікуванні. На час знайомства Лесі було 26 років, Сергію – 27.
С.Мержинський помер у Мінську на руках у Лесі, яка доглядала його. Вночі проти 18 лютого 1901 р. біля його смертного ложа Леся Українка написала свою відому поему «Одержима». Мержинському адресований відомий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами». Сучасники зазначали, що С.Мержинський мав до Лесі суто дружні почуття і незадовго до смерті просив її опікуватися жінкою, яку кохав.
У 36 років Леся зустріла своє третє – взаємне – кохання, студента-першокурсника університету Климента Квітку, етнографа, фольклориста і музикознавця. Всупереч волі матері, відмовившись від батьківських грошей, Леся вийшла заміж за Климента. Пара вінчалася у серпні 1907р. Щоб кохана дружина мала можливість лікуватись у найкращих закордонних лікарів, Климент розпродав усе своє майно і тяжко працював.
- Сучасники згадували, що Леся Українка була досить гострою на язик – уміла одним-двома реченням поставити на місце будь-якого зухвальця. Якось знайома поміщиця-графиня запитала Лесю: «Чому ви, Ларисо Петрівно, завжди вживаєте мужицьку мову?» На те Леся відповіла з усмішкою: «А ви, графине, не боїтеся вживати мужицький хліб? Він вас не отруює?»
Іншим разом один низькорослий, але дуже зарозумілий панок зверхньо зауважив: «А ви, значить, малороска?» «Так, пане, часом мені теж видається, що я менша за вас на зріст, — відказала Леся. - Але, вочевидь, ми обоє помиляємося»…
«Рідна країна»
За інтернет-публікаціями
