19 березня 1895 р. — 125 років з дня народження видатного українського поета Максима Рильського

ukrlib.com.ua

«Він України мав чарівну вроду,

Носив її наймення гордолиць

Він виріс від суниць аж до зірниць,

Великий гранослов свого народу»

Д. Павличко

За висловом Павла Тичини, поет Максим Рильський володів мудрістю, ім’я якій — «людинознавство».

Рильський був винятково шляхетною людиною — і за походженням, і за манерами, й за способом мислення. Ця природна шляхетність поставала в усій його творчості.

Максим Тадейович Рильський народився у Києві. Один з його пращурів був київським міським писарем. За родинними оповідями, прапрадід Ромуальд, учень василіянської школи, під час Коліївщини 1768р. мало не був страчений. Та хлопець заспівав православний гімн «Пречиста Діво, Мати Руського краю», і вражений ватаг гайдамаків відпустив його, а з ним — інших василіян, рокованих до страти.

Дід – Розеслав Рильський - багатий поміщик і польський граф гербу Остоя. Бабця — з дому князівна Трубецька. Батько Тадей Розеславович — відомий етнограф, публіцист і громадський діяч. Мама — Меланія Федорівна — селянка з Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

1902р. помер батько Максима, й родина переїхала з Києва до Романівки. Початкові знання хлопчик отримав удома, потім навчався в київській приватній гімназії Науменка.

Великий вплив на світогляд Максима справило знайомство з композитором М.Лисенком, етнографом і збирачем українських пісень та дум Л.Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом О. Русовим. Якийся час він і виховувався у сім’ях Лисенка та Русова.

1915 – 18р.р. Рильський навчався у Київському Святоволодимирському університеті – на медичному факультеті. Згодом — на історико-філологічному факультеті Народного університету, заснованому за часів гетьмана П.Скоропадського. Втім ні першого, ні другого вишу так і не закінчив. Натомість інтенсивно займався самоосвітою – музичною, філологічною (зокрема, вивчав іноземні мови). Від 1919р. впродовж десяти років вчителював у сільських школах Сквирського повіту, також і в Романівській; викладав у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету, в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Перший вірш Максима Рильського був надрукований 1907р. Перша поетична збірка – «На білих островах» — вийшла друком у 1910-му. Перший вагомий успіх принесла книжка віршів «Під осінніми зорями» (1918).

Впродовж 1920-х років з’явилося десять поетичних збірок, декілька книжок перекладів. Так, у 1928р.справжню сенсацію спричинив геніальний переклад «Пана Тадеуша» та «Кримських сонетів» А.Міцкевича — авторства М.Рильського. Справжніми шедеврами перекладацького мистецтва стали твори, об’єднані в книзі «Французькі клясики XVII ст.»

Максим Рильський належав до неокласиків – спільноти поетів та письменників-модерністів. Окрім нього, до групи входили Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен та інші поети. Сам Рильський згодом так писав про неокласиків: «Класики — це ті, що створили невмирущі твори. «Нео» — новий. Неокласики — нові класики... Вони вважали себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу й гордість людства, — учнями класиків».

Неокласики вважалися естетами, які протиставляли себе народництву та романтизму. Були вони й цікавими літературними критиками та теоретиками українського модернізму. Творчість Рильського як неокласика не віддзеркалювала «у потрібному ракурсі» тодішніх політичних подій, які, вочевидь, були для нього чужими. Упродовж 1920-х років поет цілковито відсторонився від радянської дійсності, одягаючи свої шедеври у класичні форми — скажімо, сонетів:

Запахла осінь в'ялим тютюном,

Та яблуками, та тонким туманом,

І свіжі айстри над піском рум'яним

Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,

На скрипку грає. І пощо ж весна нам,

Коли ми тихі та дозрілі станем

І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,

І пий холодну, мовчазну глибінь

На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти

І, стоптуючи килим золотий,

Забудь про вежі темної гордині.

Якщо ж і звертав на увагу на «радянську дійсність», то хіба у вигляді відвертих несприйняття та обурення тодішньою задушливою ідейною й літературною атмосферою – як от у вірші «На світі є співучий Лянґедок» чи в іронічних «відступах» поеми «Чумаки». Або, скажімо, в іншій поемі -«Сашко»:

«Той класицизмом очі коле,

А той рибальством допіка,

Той тінь Плеханова — о, доле! —

З могили марно виклика,

І всі знайшли, а я шукаю, —

І як їм знати, скільки мук

Таїть у радості й одчаї

Із серця вихоплений звук.»

У статті «Моя апологія, альбо самооборона» ( газета «Більшовик», 23 вересня 1923р.) М.Рильський відкидає спроби звузити розуміння сучасності лише до «фабричного димаря» та «повстання проти капіталу». «…я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що «одстоялось» у душі і може мати прозору форму, питому моїй манірі. Інакше писати не можу», — стверджує поет.

Звичайно, офіційні критики щодуху кинулися шматувати «ідейно чужого» автора. 1931р. вийшло на лови й НКВД: Рильського заарештували та кинули майже на рік до Лук'янівської в’язниці. Тоді ж його товаришів-однодумців М.Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича засудили до таборів, де вони й загинули.

Максимові Тадейовичу єдиному з-поміж неокласиків вдалося вижити між сталінськими жорнами терору — завдяки зміні позиції, принаймні, позірній: вже у першій після «відсидки» збірці «Знак терезів» він вже являє себе світові як активний симпатик «радянської дійсності». Подейкують, ніби на це Рильського умовив О.Вишня, коли запросив щойно звільненого з тюрми поета до себе погостювати.

У «радянський період» вийшло друком 35 поетичних книг М.Рильського, серед яких – «Україна», «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград», «Голосіївська осінь»; чотири книги поем; численні переклади з західноєвропейських мов; наукові праці з літературознавства і мовознавства.

1943р. Максима Рильського було обрано академіком. Упродовж 20 років він очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. Був відзначений Ленінською та двічі – Державною преміями СРСР.

Помер М.Т.Рильський 24 липня 1964р. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Максим Рильський став визнаним «офіційним» радянським літератором – і водночас зумів, завдяки могутньому талантові й шляхетній душі, залишитися тонким ліриком, майстром довершеної форми і розкішного змісту. Таким, справжнім, він і нині постає перед читачами. Як, скажімо, у відомому вірші «Поцілунок»:

У темній гущині її я наздогнав

Вона вже лежачи серед пахучих трав

Руками пружними од мене одбивалась

Нарешті стишилась — і диво сталось

Уста, що і мене і рід весь мій кляли,

Мов квітка багряна, до мене простягли

Свй келих, сповнений солодкої знемоги.

Натомлені з бігу стрункі та дужі ноги

Біліли мармуром під місяцем німим,—

І тихим голосом, охриплим та чудним

Вона промовила: - Жорстокий переможче!

Упасти в цім бою для мене найдорожче…

І, нарешті, Максим Рильський – справжній, безмежно щирий і ніжний — у цьому геніальному вірші, який долинає до нас із далеких початків минулого століття:

Яблука доспіли, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду

Ти мене, кохана, проведеш до поля,

Я піду — і може, більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні уста,—

А тепер у серці щось тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,

Плугатар у полі ледве маячить...

Поцілуй востаннє, обніми востаннє;

Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Вірші Максима Рильського увійшли в добірку унікальних аудіозаписів відомих українських літераторів «Живі голоси. Класика української літератури», яка вперше була видана Фондом «Рідна країна» до 17-ї річниці незалежності України (2011 р.). Цей диск безкоштовно поширювався у навчальних закладах України, в бібліотеках та будинках культури.

Пропонуємо вашій увазі послухати твір видатного поета, який він читає свої голосом.