dt.ua
За договором,
відомим як Варшавський, або «Договір Пілсудського — Петлюри», Річ Посполита
відмовлялася від претензій на частину української території (раніше Польща вимагала поширення своїх кордонів до
тих, що існували 1772р.), та визнавала
УНР і зобов’язувалася надати військову допомогу в боротьбі проти
більшовиків.
З українського
боку Головний Отаман УНР Симон Петлюра погоджувався визнати
українсько-польський кордон по ріках Збручу і Прип'яті. До
складу Речі Посполитої мали увійти Східна Галичина й п’ять повітів Волині – терени, що належали
свого часу
Австро-Угорщині та
Росії.
Це був складний вибір. Українській Народній республіці
загрожувала втрата незалежності під натиском більшовицької навали. Від рішення
Симона Петлюри залежало: втрата держави — чи втрата частини території, на якій
мешкали переважно українці — заради порятунку держави.
За договором УНР
отримувала визнання у світі; підтримку держав
Антанти; об’єднання політичних і військових зусиль з Польщею в боротьбі проти
більшовицької агресії.
Слід сказати, що кордони по Збручу, які УНР визнавала за
договором, фактично існували: там вже дислокувалося польське військо.
Що ж являв собою Варшавський Договір 1920 року?
Він складався з політичної та військової конвенцій. Саме 21 квітня 1920 р. була підписана
політична конвенція. Згідно з нею Республіка Польська брала на себе зобов’язання не укладати
жодних міжнародних договорів, скерованих проти УНР; гарантувала національно-культурні права українців у Польщі (відповідно УНР
– права польського населення в Україні).
«…1. Визнаючи право України на незалежне державне існування в кордонах, які
на півночі, сході і півдні визначаються на основі договорів між УНР і
відповідно сусідами, що з нею межують, Річ Посполита Польська визнає верховною
владою УНР Директорію незалежної Української Народної Республіки з головним
отаманом паном Симоном Петлюрою на чолі.
Кордони між РПП і УНР визначатимуться
таким чином: на півночі від Дністра вздовж р. Збруч, а далі уздовж колишнього
кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вижгрудка, а від Вижгрудка на північ
по Кременецьких пагорбах, а потім по лінії на схід від Здолбунова, вздовж
східних адміністративних кордонів Ровенського повіту, а далі на північ вздовж
кордону колишньої губернії Мінської до перетину його р. Прип'ять, а потім
Прип’яттю до її гирла. Що стосується Ровенського, Дубенського і частини
Кременецького повітів, які тепер належать РПП, то щодо них пізніше буде
укладено більш точну угоду…
4. Український уряд зобов’язується не
укладати будь-яких міжнародних договорів, спрямованих проти Польщі. Ці ж
зобов’язання бере на себе уряд РПП стосовно УНР.
5. Права національно-культурні, які
уряд Української Народної Республіки забезпечить громадянам польської
національності на території Української Народної Республіки, будуть не меншою
мірою забезпечені громадянам національності української в межах Речі Посполитої і
навпаки.
6. …Аграрна справа на Україні буде розв’язана
конституативно. До часу скликання конституанти юридичне становище землевласників польської
національності на Україні визначається згодою між Річчю Польською Посполитою і
Українською Народною Республікою…»
Військову конвенцію
як складову політичної підписали 24 квітня 1920р. генерал УНР В.Сінклер
і представник міністерства оборони РП Валерій Славек.
«…Польські та
українські війська відбувають акцію спільно як війська союзні.
У разі спільної
польсько-української акції проти совітських військ на теренах Правобережної
України, що розташовані на схід від сучасної лінії польсько-більшовицького
фронту, військові операції відбуваються за взаємним порозумінням начальної
команди польських військ і головною командою українських військ під загальним
керуванням начальної команди польських військ…
Із моменту
початку спільної офензиви і заняття нових теренів Правобережної України, що
знаходяться на схід від сучасної лінії польсько-большевицького фронту,
Український уряд організовує на них свою владу та адміністрацію цивільну і
військову. Тили Польських військ буде охороняти польська польова жандармерія і
польське етапове військо; зміна українською владою настане на підставі осібної
умови, після сформування української жандармерії, а також українських етапових
військ…
На польській території продовжується
організація українських частин… доти, поки це буде можливо на власній
території.
Командування польських військ
зобов’язується постачати українські війська зброєю, амуніцією, спорядженням й
одягом у кількості, необхідній для трьох дивізій…»
За обопільним зобов’язанням, сторони повинні були тримати Договір у
таємниці.
Симон Петлюра мав намір після перемоги над більшовиками
та зміцнення держави повернутися до
питання належності етнічних українських територій.
На час укладання договору частина українських політиків
та українське населення підпольських теренів сприйняли підписання документа
вкрай негативно. Договір засудили,
зокрема, В.Винниченко та
М.Грушевський, голова Уряду І.Мазепа, голова Всеукраїнського трудового конгресу
С. Вітик.
У жовтні 1920 р., після завершення польсько-радянської війни,
уряд Речі Посполитої визнав УСРР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 р., яким
фактично анулювався Варшавський договір.
Радянські історики-пропагандисти аж до розпаду
СРСР «доводили», що «Петлюра продав шматок України полякам». (Замовчуюччи
радянську «операцію Вісла» 1947р., під час якої постраждала майже 141 тисяча
українського населення). Ніде правди діти, і в Україні подібні закиди на адресу
Петлюри лунають час від часу з уст прихильників емоційного тлумачення історії…
Проте… Може, варто дослухатись, як на ці закиди відповідає сам Симон Петлюра? 1926 р. він написав: «Тільки
нечесний демагог може дозволити говорити собі про те, що
«Петлюра продав» Галичину, Волинь і так далі. Петлюра, якщо говорити правду,
несе на собі відповідальність за історичні «гріхи» і недоліки української
неорганізованості, малокультурності і несприятливих обставин в житті
української нації...
Шлях до української державності лежить через Київ, а не через Львів.
Тільки тоді, коли Українська Державність утвердиться на горах Дніпра і біля
Чорного моря, лише тоді можна думати реально про об'єднання українських земель, захоплених сусідами.
Інша політика — це мрії, нереальні комбінації, які приведуть до того, що ніякої
України не буде... Я переконаний, що вірність обраної мною лінії підтвердить
історія».
______________
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»
