Невеличка передмова. Перед Першою Світовою війною 65-80% особового складу
Чорноморського флоту становили українці.
У березні 1917 р. в Севастополі постала Українська
Чорноморська громада.
20 листопада 1917р. Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом
проголосила Українську Народну Республіку. 25 листопада 1917р. команди найпотужнішого на
Чорноморському флоті крейсера «Пам’ять Меркурія» та дредноута «Воля» підняли
українські прапори. На прапорі «Волі»
були зображення України у вигляді жінки і напис: «Не плач, Мамо, не журися, твої сини на морі добувають Тобі Волю –
усміхнися». Услід за ними українські прапори підняла більшість кораблів.
На площі біля
пам’ятника Нахімову відбувся парад
корабельних команд і Севастопольської військово-морської фортеці. Його приймав генерал-хорунжий,
командувач Військово-морських сил УНР Володимир Савченко-Більський.
Однак…для багатьох матросів за якийся час більшовицька
риторика виявилася цікавішою за національну: в січні 1918р. вони взяли участь захопленні Криму
більшовиками.
Гостро постало
питання про долю Криму і зокрема – про долю кораблів у Севастополі.
19 квітня 1918 р. на засіданні Ради Народних Міністрів УНР було заслухано лист німецького посла стосовно приналежності
Чорноморського флоту.
Рада ухвалила:
-повідомити німецькій стороні, що Українська Центральна
Рада своїм законом оголосила Чорноморський флот приналежним Українській Народній
Республіці й що уряд УНР просить
допомоги у звільненні українського флоту від більшовиків;
-скерувати телеграму Чорноморському флоту із закликом не чинити
опору німецьким військам.
Прем’єр-міністр
УНР В. Голубович надіслав німецькому послові заяву такого змісту: «Я прошу далі повідомити відповідні Ваші
власті, що всі без виїмку кораблі Чорноморського флоту належать Українській
Народній Республіці, не вважаючи на вчинки банд, які їх захопили».
20 квітня відбулися переговори делегації УНР на чолі з Д.Сотником
із керівництвом Чорноморського флоту щодо підпорядкування флоту українській владі. Остаточне
вирішення цього питання було відкладене до наступного дня, коли повинні були
відбутися збори матроських і солдатських делегатів. Більшість делегатів
пропозицію щодо визнання влади УНР не підтримала…
Адмірал М.Саблін
отримав з Москви наказ перевести флот до
Новоросійська.
Надвечір 24 квітня, коли Сімферополь уже був цілковито зайнятий українськими військами, стало відомо,
що українська частина моряків Севастополя наполягає на піднятті українських
прапорів і передачі порту й флоту українській владі.
25 квітня 1918 р. у середовищі моряків виникли серйозні
розбіжності. Команди лінкора «Воля» та крейсера «Пам’ять Меркурія» вимагали підпорядкування владі УНР; проти були
моряки «Свободной Росії»; загалом панували настрої «боротися до кінця».
Представники влади УНР внесли свою пропозицію: українські війська входять до міста, займають
кораблі і диктують свої умови і більшовикам, і росіянам, і німцям. Однак згоди
дійти не вдалося…
27 квітня 1918 р. велика кількість містян вийшла на
демонстрацію з вимогою приєднання Севастополя до України. 27 — 30 квітня під
будівлею комісаріату вишикувалися величезні черги бажаючих отримати українське
громадянство.
Тим часом німці відновили наступ. 28 квітня 1918 р.
німецька армія дійшла до більшовицьких укріплень на Альмі. Того ж дня у селах
Шури, Коуш та інших селах довкола Бахчисарая почалося кримськотатарське антибільшовицьке
повстання. Вранці 29 квітня червоні змушені були скерувати на придушення
повстання значні сили. Німці повалили більшовицьку оборону і зайняли
Бахчисарай.
Вранці 29 квітня 1918 р. більшість представників корабельних
команд вирішила підняти українські прапори і почати переговори з німцями.
По обіді адмірал М.Саблін видав наказ про перехід флоту
під юрисдикцію УНР та урочисте підняття жовто-блакитних
прапорів (саме так виглядав на той час прапор УНР). По радіо оголосили: «Усі кораблі, портове майно і укріплення, які
знаходяться на узбережжі, є власністю Української Народної Республіки. Тому
скрізь, де треба, наказую підняти український прапор». Жовто-сині
знамена замайоріли над кораблями Чорноморського флоту і фортецею
Севастополя.
Лейтенант С.Шрамченко, ад'ютант міністра у морських
справах, а згодом – історик - так
згадував ті вікопомні події: «Був чудовий
день. Севастопольський рейд виблискував як дзеркало. В годині 16 флагманський
корабель Чорноморського флоту, лінійний корабель «Юрій Побєдоносець» з наказу
командуючого флотом підніс сигнал: «Флоту підняти український прапор!». Опали
червоні плахти. На більшості кораблів почулася команда: «Стати до борту!». На
цю команду, по-старому, як це було в бойовім Чорноморськім флоті, не розбещенім
ще революцією, стали моряки вздовж борту лицем до середини корабля. «На прапор
і гюйс – струнко! Український прапор піднести!». І під сурму і свист
підстаршин-моряків злетів угору український прапор… Майже на цілім великім флоті Чорного моря
залопотіли в повітрі великі жовто-блакитні полотнища. Для історії українського
флоту цей день 29 квітня 1918 року, коли цілий український флот виявив свою
приналежність до Батьківщини, став найвидатнішим днем українського державного
флоту і святом українського моря».
Так у боротьбі за Чорноморський флот Українська народна
Республіка здобула перемогу.
Але тріумф виявився нетривким. Німці погодилися передати
флот українській стороні лише по завершенні війни. Частина команд спустила
українські прапори і скерувала кораблі до Новоросійська. Там також не було
досягнуто одностайності: частина кораблів повернулася до Севастополя, частину
командири наказали затопити. Але пам’ять про «Українське море» і Чорноморсьий
флот під українськими прапорами зберігалася від покоління до покоління патріотів.
Український військово-морський прапор, що його виготовив
у 1918р. старший лейтенант Військово-морського флоту УНР Святослав Шрамченко,
зберігається в Українському національному
музеї в Чикаго. Демонструючи реліквію в Одесі 29 квітня 2018р., під час відзначення 100-ліття Військово-морських сил
України, директорка музею Марія Климчак повідомила, що прапор назавжди
повернеться до України після звільнення Криму від російської окупації.
І тут, напевне, слід пригадати інші події – котрі, власне,
поклали початок захопленню Криму
російським агресором. Десять років тому — 27 квітня 2010р. — Верховна рада України
проголосувала за продовження терміну базування Чорноморського флоту Російської
Федерації в українському Криму до 2042р.
В обмін на нібито російську пропозицію щодо знижки ціни на газ. За кілька днів
до цього тодішні президенти Янукович і
Мєдвєдєв підписали у Харкові відповідний документ. «Харківські угоди» стали серйозним
кроком Росії у наступі на незалежність і територіальну цілісність України. (Відповідно до попереднього договору, термін
перебування російського флоту мав завершитися у 2017р.). Росія одразу почала
модернізувати свій флот і поповнювати й без того численний — кількатисячний -контингент.
Російським підрозділам було дане зелене світло для пересування територією
українського Криму. Саме з моменту ратифікації «Харківських угод» і почалася
фактична російська окупація Криму. Цілковито захопивши Крим, Росія у березні
2014р. розірвала угоду. Українська сторона
угоду не розірвала, використовуючи її як доказ порушення Росією територіальної цілісності України.
…29 квітня 1918-го, після полудня, в Севастополі стояла
тепла і сонячна погода. Море, гладеньке, мов дзеркало, сяяло і усміхалося під сонячним промінням. На
набережній було людно і святково. Багато хто прикрасив свій одяг
жовто-блакитними стрічками. Пролунала команда – і на щоглах кораблів замайоріли
золотом і блакиттю наші рідні прапори…
Згадаймо цей світлий день. Але не тільки для замилування
і душевного трепету. Спокійно і твердо нагадаймо собі, що і тоді, й тепер, і
завжди – Росія не змириться з існуванням незалежної України. Аж доти, коли
Україна стане сильною і справді українською.
Олена Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»
________________
Під час підготовки використано деякі публікації сайту УІНП та
українських інтернет-видань.
