kino-teatr.ru
Нонну Копержинську часом порівнювали з Фаїною Раневською. В обох, здавалось би, не було головних ролей, але магнетичний вплив отих «ролей другого плану» справляв враження спалаху, що залишав яскравий слід у серці й пам’яті глядача.
Звання народної артистки Копержинська отримала в 1967р. Але справді народною вона, напевне, була завжди, відколи з’явилася вперше на сцені театру ім.І.Франка.
Мама народила Нонну в Києві, на скрині у медчастині – саме навчалася на медичних курсах. Батько помер, коли дівчинці було 2 роки. Вона мало не одразу опинилося в Донбасі, у місті Димитрові, бо ж покинути службу військовозобов’язаній мамі не було як.
Це були страшні, голодні 30-і роки. Одного разу дівчинка наїлася абрикосових кісточок і ледве не померла. Іншим разом удвох з подружкою просили під вікнами хлібчика. По роках згадувала: «…я так жалібно вила, так уже скавчала, що й мені кусок перепадав»…
Навчалась у школі №1. У 7 класі прибилася до мандрівної театральної трупи і втекла з дому. Однак мало не одразу «мандрівну лицедійку» спіймали, аргументи на користь школи, вочевидь, були вельми «переконливими».
Навчалася добре, але на уроках розігрувала такі сценки, що однокласники нетямилися зі сміху, а вчителі – з люті.
1938р. Нонна склала на «відмінно» іспити до університету ім.Т.Шевченка, на хіміко-фармацевтичний факультет. Однак «…лиха година занесла під вікно театрального. І почула переливи ліричні — шекспірівські чи шевченківські?». Тож забрала документи з університету і вступила до театрального інституту.
Потрапила на курс до Амвросія Бучми. А невдовзі талановиту дівчину помітив Олександр Довженко, запропонував роль у своєму фільмі «Щорс». Тож 1939р. молода актириса дебютувала в кіно.
Навчання перервала війна. На ті роки припало і знайомство Нонни з її першим чоловіком-архітектором. Це було велике і коротке кохання. Подружнє життя не склалося. Залишився синок – Євген. І з’явилася звичка палити «Біломор» — багато, пачками...
По війні Нонна закінчила навчання в існтитуті й від 1946р. – на запрошення Гната Юри — почала працювати в театрі ім. І.Франка, разом з відомими акторами Н.Ужвій, М.Яковченком, М.Задніпровським, М.Крушельницьким, самим Г.Юрою, чудово «вписвшись» у зіркову трупу. У 33 роки вийшла заміж удруге – за режисера Павла Шкрьобу. У 40 народила синочка Дмитрика.
Її впізнавали скрізь — на вулиці, на стадіоні (була завзятою футбольною вболівальницею): «О – наша пішла! Наша Нонна!»
Була Копержинська ще й неабияким водієм. Пересувалася «Запорожцем» фантастичного помаранчевого кольору. Їздила емоційно, не раз створювала, мовою протоколу, «аварійно небезпечну ситуацію». А коли даішники кидалися навперейми, здивовано кліпала очима і своїм неповторним прокуреним голосом резюмувала: «Ти ба… А я саме на гарного хлопця задивилася!..»
На схилі років Нонна Кронідівна почувалася самотньо: помер коханий чоловік, затим - старший син; єдина онука вирушила шукати долі в далекі заокеанські краї.
Тяжкого удару завдали Нонні Кронідівні у стінах рідного театру, де минуло майже 50 років її творчого життя: на профспілкових зборах пролунала нищівна фраза про «нахлібництво» акторів пенсійного віку. Вона не стала терпіти приниження: написала заяву і пішла з театру. В її трудовій книжці був один-єдиний запис: актриса театру імені Івана Франка.
До Копержинської навідувалися актори, говорили, що без неї театрові важко. А як було їй — людині, для котрої театр був цілим світом, самим життям?..
1997 р. ховали Ольгу Кусенко, подругу, посестру Копержинської, з якою об’єднували і спільні спогади про рідний театр, і спільний біль – обох «виставили» з театру під час ганебної «зачистки» від акторів-пенсіонерів. Прощання з подругою було єдиним випадком, коли Нонна Кронідівна переступила поріг свого (чи вже не свого?) театру. За кілька днів усі цитували її сумний жарт: «Наступна станція… «Копержинська»»…
Смертельна хвороба вже відраховувала актрисі останні земні дні.
Велика актриса померла 10 червня 1999 р., через місяць після свого дня народження. Того року стояло спекотне літо, всі роз’їхались у відпустки, попрощатися прийшло зовсім мало людей…
Н.К. Копержинська знялася у 18 фільмах і 2 серіалах. Серед її ролей – Секлета Лимериха у геніальній картині «За двома зайцями», буфетниця Рогнеда у «Королеві бензоколонки»… Образи, створені нею у п’єсах «Пора жовтого листя»,«Дороги, які ми вибираємо» та багатьох інших, залишилися в пам’яті вдячних глядачів і шанувальників.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
