litakcent.com
Цього дня в Києві на I Всеукраїнському з'їзді радянських письменників постала Спілка радянських письменників України — підлегла складова частина Спілки письменників СРСР, організованої того ж року.
Передувала цій вікопомній події постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932р. «Про перебудову літературно-художніх організацій». Згідно з постановою, ліквідовані всі літературні організації, які ще існували на той час (В Україні, зокрема — ВУСПП, «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна» тощо) і створений підготовчий комітет для організації єдиної Спілки письменників СРСР та відповідні республіканські комітети.
Статут СП СРСР дублював статут ВКП(б) і зобов'язував письменників «брати активну участь у соціалістичному будівництві» та свою творчість підпорядковувати політиці компартії. Єдиним дозволеним у літературі СРСР творчим методом став «соціалістичний реалізм», що базувався на засадах «партійності та народності».
Своєю чергою статут Спілки радянських письменників України цілковито відтворював статут СП СРСР.
Чисельність членства СРПУ на час її створення становила 120 членів Спілки та 73 кандидати.
Оргкомітет з підготовки з’їзду очолив Іван Кулик.* До складу комітету увійшли І. Микитенко, О. Корнійчук, А. Головко, І. Ле, І. М. Бажан, П. Тичина та інші.
Делегатів добирали винятково «ідейно зрілих», до того ж за визначеною «згори» квотою. Ні «МАРСівців», ні панфутуристів, ні «неокласиків»** до участі не допустили як ідейно чужих.
Головою СРПУ було обрано І.Кулика. А вже у квітні 1935р. Спілку очолив Антон Сенченко*** – аспірант Інституту червоної професури.
Щойно створена Спілка радянських письменників зосередилася на боротьбі з інакодумцями й стала знаряддям, за висловом І.Дзюби, «для наведення аракчеєвського порядку в літературі». Впродовж 30-х років було знищено три чверті українських письменників. Вижили або одописці на честь Сталіна і партії, або люди, близькі до керівництва, або ті, хто врятувався не інакше як з Волі Господньої. Серед небагатьох, кому пощастило дивом уникнути смерті від кулі ката чи нестерпних концтабірних страждань – одиниці: М.Рильський, В.Сосюра, О.Довженко…
______________
*Іван Юліанович (Ізраїль Юделевич) Кулик – компартійний діяч, член першого більшовицького уряду (нарком закордонних справ), разом з В.Примаковим створював «червоне козацтво». У червні 1934р.- квітні 1935р.р. очолював Спілку радянських письменників України. У 1935р. водночас керував Держполітвидавом України, був головним редактором «Літературної газети» та журналу «Радянська література». 27 липня 1937р. І.Кулик — на той час член ЦК ВКП(б) і ЦВК УРСР, директор Партвидаву ЦК ВКП(б) – був заарештований. На допитах «зізнався» у причетності до «української націоналістичної контрреволюційної організації» та роботі на англійську розвідку, назвав прізвища «співучасників» із числа письменників. 10 жовтня 1937р. був розстріляний.
**Літературне об’єднання МАРС (Майстерня Революційного Слова) було створене 1924 гр. в Києві під назвою «Ланка» та перейменоване 1926р. До нього воходили Б.Антоненко-Давидович, Іван Багряний, Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський, Борис Тенета, Дмитро Тась, Марія Галич та інші ліератори. Об’єднання відкидало політичне пристосуванство та підпорядкованість творчого процесу партійним вказівкам. 1928р. змушене було припинити своє існування. Від 1934р. всі учасники МАРСа, завинятком М.Галич, були репресовані, а їхні твори – заборонені.
Панфутуризм — літературне угруповання футуристів в Україні після Жовтневого перевороту 1917 року, що було ідейно пов'язане з загальним футуристичним напрямком у Західній Європі, але мало свої особливості. 1925р. значна частина панфутуристів увійшла до інших літературних організацій, але основне ядро – Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Олекса Влизько та інші — існувало до 1930-х років, об'єднавшись навколо журналу «Нова генерація». Переважна більшість панфутуристів була репресована.
Неокласики — група українських літераторів-модерністів, до яких належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен, Максим Рильський та інші. Неокласики позиціонували себе як естетів і відмежовувались від «пролетарської культури». Більшість неокласиків були розстріляні або загинули на Соловках і Колимі.
***Антон Григорович Сенченко – голова Спілки радянських письменників України у 1935-36р.р. Як зазначалося в постанові секретаріату ЦК КП(б)У від 27 лютого 1936р., Сенченко «всупереч існуючим вказівкам КП(б)У без будь-якої політичної доцільності та потреби, характеризуючи творчість П. Г. Тичини, відзначив минулі коливання та сумніви поета». В результаті А.Сенченко був усунутий з посади керівника СРПУ та редактора журналу «Радянська література». 1937р. заарештований і розстріляний.
_____________
На історії СРПУ-СПУ та долях письменників відбилася боротьба радянської влади проти всього українського й самої України. Ці історія й долі – одна з трагічних сторінок винищення українців як волелюбної нації, що прагне мати власну незалежну державу.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
