uk.wikipedia.org
«…перша людська цивілізація починалася не з меча, а з ПЛУГА і з сонцеподібної ХЛІБИНИ. Цю ХЛІБОРОБСЬКУ КУЛЬТУРУ ЗАСНУВАЛИ ДАВНІ УКРАЇНЦІ-ПЕРШООРАЧІ — ОРІЇ, що їх здебільшого досі неправильно називали аріями. Саме тут, на степових обширах між Прикарпаттям і Дніпром, сім тисяч років тому ОРІЇ (або оріяни) ПЕРШИМИ В СВІТІ ПРИСВОЇЛИ КОНЯ, ВИНАЙШЛИ КОЛЕСО І ПЛУГ, ПРОКЛАЛИ ПЕРШУ БОРОЗНУ, ПОСІЯЛИ ЖИТО І ПШЕНИЦЮ, СПЕКЛИ ПЕРШУ ХЛІБИНУ, ЯКУ ЗГОДОМ ПОНЕСЛИ У СВІТИ…»
Так написав Сергій Плачинда у своєму есе «Лебедія (Як і коли виникла Україна)».
Але ж як тільки не називали його твори, а головне – його концепцію давньоукраїнської історії! І «міфологічним напрямом» в історії України, і «фантазіями на тему українських міфів», і навіть «абсурдними ідеями»!
Він же був абсолютно переконаний, що пише про речі доказово-очевидні, а його критики — «космополіти», «шовіністи» і «малороси»…
Український письменник і патріот Сергій Плачинда народився у селянській родині на хуторі Шевченко (тодішня Єлисаветградщина, нині – Кіровоградська область).
Дитиною зазнав страхіть Голодомору. Більшовицькі «колективізатори» вигнали родину з хати, що її батьки побудували власноруч. Завдяки мамі залишився єдиним живим хлопчиком на все село…Перед очима дитини поставали жахіття репресій 1937-го. Потім – війна, кілька місяців у прифронтовій смузі. Робота: на жатці, токарем у радгоспних майстернях, вантажником… Знову голод – 1947р….
Аж ось почав дописувати до Кіровоградської районної газети – під псевдонімом «Сергій Кожухар», що його не раз використовував пізніше.
25-річним Сергій закінчив філологічний факультет Київського державного університету, затим — аспірантуру при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Тут і лишився працювати науковим співробітником.
Автор літературознавчих монографій «Композиція і характери в новелах Ю. Яновського»; «Майстерність Ю.Яновського» і першої в післясталінські часи книги про Олександра Довженка.
Якщо вже говорити про першість, то Сергій Петрович Плачинда був першовідкривачем багато в чому. Зокрема, вперше опублікував невідомі читачам «Щоденники» Олександра Довженка.
Від 1948 р. Сергій Плачинда друкував у республіканській пресі свої оповідання та нариси. А 1959 р. вийшли друком його книга оповідань та нарисів «Кам'яна веселка», повість «Таня Соломаха» і книга-нарис «Брати Місяця» — про геніального українського конструктора космічних кораблів Юрія Кондратюка-Шаргея.
1960 р. Сергія Плачинду звільнили з Інституту літератури» — за «український націоналізм». Ініціював звільнення доктор філології й компартійний чиновник від літератури Микола Шамота. (Той самий, що входив до складу комісії, котра була створена 1972р. ЦК КПУ для «дослідження» листа І.Дзюби до В.Щербицького і його працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Як відомо, комісія «прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінцяпасквілемна радянську дійсність, на національну політикуКПРСі практику комуністичного будівництва в СРСР». Наступного року Дзюба був засуджений до 5 років позбавлення волі й 5 років заслання. Але це трохи про інше…)
Він працював, не оглядаючись на гебню, що нависала за його плечима. 1968 р. з’явилася книга історичних повістей «Неопалима купина», зі сторінок якої постають «султан-хуррем» Роксолана; Галшка Гулевичівна – меценатка і засновниця Київського братства; композитор і музикант Артем Ведель; «український Моцарт» — Максим Березовський; вчений-богослов, фізик і математик Теофан Прокопович… За якийся час книгу вилучили з книгарень та бібліотек – за «націоналістичний ухил».
Одного дня, вже у 1980 р., Сергій Плачинда став до роботи у журналі «Київ» — редактором відділу публіцистики. Наступного дня був звільнений – з тих самих мотивів, «за націоналізм».
Сергій Петрович був одним із найактивніших рухівців. Брав участь у всіх заходах НРУ. Заснував і очолив Українську селянську демократичну партію.
В останні роки свого життя працював старшим науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. Досліджував найдавнішу міфологію України.
З-під його пера вийшло понад 35 книг. Повісті «Синьоока сестра», «Де лани широкополі», «Дума про людину», «Взяти на себе»; книги нарисів «Кам'яна веселка», «Степові невгомони», (1962), «Там, де тихая Вись», «Хліб і совість»; публіцистичні роздуми «Куди йдемо?»; книги історичних повістей, казок, документальних оповідань, а також біографічні романи «Олександр Довженко», «Юрій Яновський», «Ревучий», «Балада про степовика».
Сергій Плачинда є автором «Словника давньоукраїнської міфології», книг «Міфи і легенди Давньої України», вже згадуваної — «Лебедія. Як і коли виникла Україна» та «Як українські міфи по світу розійшлися».
Він ходив і промовляв на всіх патріотичних заходах. Був скрізь, де треба було захистити і піднести українські мову, історію, культуру й саму Україну. Він і сам творив українські культуру, історію і свою рідну країну.
Пихаті «класики» часом закидали його текстам про давньоукраїнську історію «аматорство»: мовляв, авторські висновки не ґрунтуються на історичних фактах і археологічних дослідженнях.
Але Сергій Плачинда ішов своїм українським шляхом, аж поки й сам не став ним – неповторним і безконечним…
Понад 20 років тому Плачинда написав: «У вічному конфлікті між Росією й Україною рано чи пізно переможе Україна. Ні, не зброєю, а МИРОМ, РОЗУМОМ І ПРАЦЕЮ. Із цього починалася супердержава Оріана. Цим завершиться тисячолітня боротьба українського народу за свою незалежність і відродження. Росія занепадатиме внаслідок свого войовничого, шовіністичного, злого менталітету; її поступово задушать імперські амбіції, атавізми фашизму. Остання імперія на планеті — РОСІЯ — розвалиться остаточно… Маючи найбагатші у світі землі, природні багатства, великий розумовий потенціал, не розтрачену ще працелюбність і працездатність — Україна вийде із кризи, нарощуватиме економічну свою потугу і з часом стане великою ДЕРЖАВОЮ МИРУ, ДОБРА І КРАСИ….»
Відкриваймо для себе Сергія Плачинду. Письменника, громадянина, націоналіста. Він потрібен нам як ніколи, бо вчить безкорисливої, діяльної й живлющої любові. Найперше – до України.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
