Спомин святих апостолів Петра і Павла християни почали відзначати раніше, ніж Різдво. У IV столітті вона вже була дуже розбудована.

У цей день в Римі правилось три Служби: перша – у базиліці святого Петра у Ватикані, друга – у базиліці святого Павла за Мурами, третя – у катакомбах святого Севастіяна, де ймовірно під час нападу на Рим переховувались мощі апостолів Петра і Павла.

Святий Петро

Симон був рибалкою з Витсаїди, який пізніше оселився у Капернаумі. Його брат, Андрій, приєднав його до тих, хто йшов за Ісусом. Ймовірно, що Симона до цієї зустрічі приготував сам Йоан Хреститель.

Ісус назвав його Кифою, що по-грецьки означає Петро (скеля), щоб показати завдання, яке він має виконувати в усій Церкві.

Симон Петро був з перших свідків, які побачили гріб Ісуса порожнім. Йому також особливим чином являється воскреслий Ісус (Лк 24, 34).

Після Вознесіння Господа Петро бере на себе головування християнською спільнотою і визначає головні лінії проголошення Доброї Новини. Він перший, кому лежить на серці відкрити Церкву для язичників. Ця духовна місія не звільняє його від людської обмеженості (Мт 14, 30; Йн 13, 6; 18, 10).

Павло не вагається публічно зробити йому зауваження за двозначність його поведінки під час славетної дискусії в Антіохії, запрошуючи його до звільнення поган, що навертаються у християнство, від прийняття юдейських звичаїв. Остаточно це було прийнято всіма апостолами на Єрусалимському Соборі.

Коли Петро прибув до Риму, він став апостолом усіх: і юдеїв, і язичників. Своє апостольство він запечатав мученицькою смертю. Християнська традиція розповідає, що Петра розіп’яли на хресті головою вниз.

Святий Павло

Павло після свого навернення на шляху до Дамаску у чотирьох або п’яти місійних подорожах проходить майже по всій території Римської імперії.

У першій подорожі його супроводжує Варнава, вони вирушають з Антіохії, зупиняються на острові Кіпр і пізніше проходять через Малу Азію, сучасну Туреччину.

Після наради єпископів у Єрусалимі Павло починає свою другу подорож як той, хто посланий Дванадцятьма. Проходячи знову через Малу Азію, апостол Павло євангелізує Фригію та Галатію.

Разом з Лукою Павло переправляється в Європу і засновує спільноту у Филиппі (Греція). Після ув’язнення продовжує євангелізацію у Греції.

У третій подорожі Павло відвідує спільноти, засновані на території нинішньої Туреччини. Його знову ув’язнюють. Через римське громадянство Павло їде на суд до кесаря. Таким чином розпочинається його четверта подорож до Риму у 60 чи 61 році. Там він сидить у в’язниці до 63 року. Завдяки пом’якшенню умов ув’язнення апостол міг спілкуватися з християнами міста і написати «листи з ув’язнення».

Після звільнення Павло йде, ймовірно, в останню подорож до Іспанії або до спільнот, якими керують Тимотей і Тит. З його листів видно, що Павло передбачає свою близьку смерть. Апостола заарештували у 67 році, він загинув мученицькою смертю: як розповідає традиція, його вбили мечем у Римі.

Петро і Павло

Протягом віків свято цих двох апостолів відзначається в один день. Петро і Павло уособлюють Церкву і її безперервній Традиції. Через їх проповідь Господь «дав Церкві початок християнської віри» (з тексту літургії).

Петро і Павло – це камені фундаменту віри Церкви. На їх авторитеті ґрунтується усе християнське віровчення.