tetiivmiskrada.gov.ua
Ці люди жертвують собою. Своїм здоров’ям і життям, спокоєм і благополуччям своїх рідних. Заради того, щоб ми отримували якісні, правдиві й незаангажовані репортажі, аналітику, професійні коментарі.
Говоримо винятково про тих журналістів, котрі справді це роблять. Не торгують словом, не підлаштовуються під потреби тих чи інших владців і магнатів. Адже журналістика – це не просто щоденна робота і не просто спосіб заробітку. Це справа, що стоїть поруч із поняттями «честь», «самоповага», «непідкупність». А ще – «немилість», «небезпека», «смерть».
В Україні були – і є — журналісти, для котрих честь і самоповага найперші в шерегу професійних і людських якостей. Одні відомі цілому світові, інших знають і пам’ятають в Україні, в рідному місті. Їх поєднує те, що стало професією, сенсом життя і чимось таким, без чого людина не почувається на визначеному їй Богом місці.
Втім, журналістика, даруйте банальність – насамперед професія. Вона має свої фактори ризику, загрози і своїх «ворогів».
Національна спілка журналістів України створила власний антирейтинг «Вороги преси-2020». Прпопонуємо його читацтву з нашими короткими коментарями.
1. Фізична агресія. 1919р. зафіксовано 75 випадків застосування сили до працівників ЗМІ. Йдеться не про образи в І-неті, а про фізичне знущання, побиття журналістів. Б’ють не лише за ті чи інші викриття, а й, скажімо, за інформацію про… недотримання карантину під час COVID-19.
2. Безкарність. Справи щодо злочинів проти журналістів або так і не потрапляють до суду, або їхнє «розслідування» триває роками – аж поки спливе строк давності - або ж правопорушники отримують «покарання» у вигляді штрафу в кількасот гривень.
3. Законопроєкт «Про протидію дезінформації», яким передбачено кримінальну відповідальність для журналістів та створення державних органів цензури (автор – екс-міністр культури, молоді і спорту, «слуга народу» В.Бородянський). Справді, й сучасні журналісти, й їхні попередники доклали величезних зусиль, відстоюючи свободу слова, а от прийшов такий собі Бородянський – і вирішив, що журналістів слід саджати чи доправляти на виправні роботи — щоб не «дезінформували»!..
4. Політизація теми свободи слова. Для сучасних владців свобода слова є лише технологією, а не демократичним досягненням. Захист своїх повноважень, а не чиєїсь свободи – принцип нової влади.
На думку НСЖУ, у теперішньому парламенті значною мірою послаблені можливості захисту прав журналістів та ЗМІ. У Комітеті свободи слова працює лише 5 народних депутатів. Повноваження Комітету зведені до мінімуму. Інформаційна політика розчинилася в «гуманітарній». З допомогою закону «Про медіа» значно посилене медіа регулювання. Нацрада з телебачення і радіомовлення залишається не укомплектованою.
5. Байдужість. Голова НСЖУ Сергій Томіленко зазначає: «Топ-чиновники, захоплені перемогами цифрових технологій, відверто зізнаються, що журналісти їм не потрібні. Цей сигнал підхоплюють чиновники на місцях. Відповідно, ігноруються журналістські запити і розслідування. Формується окрема реальність: журналісти та їхня аудиторія (тобто, більшість українців) окремо і окремо – безвідповідальні політики». Отже, ЗМІ дедалі менше виконують функцію контролю громадськості за владою.
6. Економічні злидні. Інформаційні засоби в Україні сьогодні або злидарюють, або є дотаційними, або ж перебувають на утриманні тих чи інших господарів. Отже, журналістика і журналісти дедалі більше перестають бути незалежними.
7. Дезінформація. Поверховість і непрофесійність, недостовірна інформація, маніпулювання НСЖУ називає як ще одного ворога журналістики. Дезінформація підриває довіру до медіа та журналістів. Але, знову ж таки цитуючи С.Томіленка, «…боротьбу з фейками, яку мають вести уряди, в авторитарних країнах чи незрілих демократіях, таких як Україна, чиновники використовують для боротьби із неручними журналістами».
Отже, українським журналістам і журналістиці як ніколи потрібні воля до життя та об’єднання зусиль. Зрештою, це потрібно цілому українському суспільству. А вільним ЗМІ як основі демократії – особливо.
Дякуємо всім журналістам та виданням, які стоять на сторожі свободи, демократії, української державності.
«Рідна країна»
____________
За інтернет-виданнями. У матеріалі цитована стаття Сергія Томіленка для «Радіо Свобода».
