Памво Беринда — видатний діяч української культури і церкви, письменник, поет, мовознавець, енциклопедист, друкар, гравер.
Народився П.Беринда між 1550 та 1570 роками в Єзуполі, на Прикарпатті.
Документально підтверджених даних про походження Беринди немає. Деякі дослідники стверджують, що він був молдованином чи румуном, однак на користь цього немає жодних фактів. Про своє походження ніде не згадує й сам Памво, але наголошує на своїй належності до українців: так, у післямові до «Тріодіону» (1627р.) він зазначає, що переклад синаксарів (коротких життєписів святих) українською літературною мовою «сотвориса ревностїю и желанїєм рода нашего Малой Pωссїи».
Також не відомо достеменно, де П.Беринда отримав освіту, однак сучасники називали його «людиною вченою». Крім рідної української, чудово знав церковнослов’янську, старогрецьку, давньоєврейську, латину, сирійську, германську, польську, чеську, словацьку та ще цілу низку інших мов.
Зблизився зі шляхетським родом Балабанів – просвітників і меценатів. Належав до їхнього гуртка, що об'єднував українських діячів освіти і культури того часу. В 1597–1605р.р. працював у Стрятинській та Крилоській друкарнях Федора Балабана (нині Івано-Франківська область): наглядав за друкуванням, перекладав і редагував книги. Ретельно займався самоосвітою; цьому сприяла величезна кількість книг у біблотеці Балабанів. У друкарні Балабанів Памво Беринда видає Служебник (1604р.) та Требник (1606р.). Заохочений Федором Балабаном, починає працювати над «Лексіконом славенорωсским».
Після смерті Федора Балабана у 1606р. та Гедеона у 1607р., Памва запросив на службу Олександр Балабан, «староста рогатинський і трембовельський».
Згодом П.Беринда переїхав до Львова. Брав активну участь у діяльності Львівського братства, 1613-19р.р. працював у братських друкарні та школі. 1613р. постригся у ченці, взявши ім’я Памво замість світського Павло.
Памво Беринда був одним із засновників поезії та шкільної драми в Україні. 1616р. видрукував у Львові різдвяний діалог «На Рождѣство Христа вѣршѣ для утѣхи православнимъ христіанамъ» та низку віршів на церковні теми. Учні братських шкіл охоче переписували, запам’ятовували й декламували вірші П.Беринди, які швидко стали популярними.
На цей час його вже знали далеко за межами Львова. Києво-печерський архимандрит Єлисей (у схимі Євфимій) Плетенецький 1616р. купив друкарню Федора Балабана і запросив Памва Беринду до Києва, де готувалася до видання книга «Анфологіон» — збірка вибраних служб на всі 12 місяців року. У січні 1619р. друкування книги було завершене, і Беринда повернувся до Львова.
Восени 1619р. він разом зі своїм сином Лукашем (Лукіаном), спудеєм Києвської братської школи, та братом, друкарем Степаном Бериндою, знову – вже назавжди — приїхав до Києва, щоб працювати у лаврській друкарні: перекладачем та редактором. 1620р. став «протосингелом» — управителем монастиря і помічником патріарха, та «архитипографом», тобто завідувачем друкарні. Брав участь у виданні багатьох книг, які стали правдивим пам’ятками української культури. Долучився довидання збірника церковного права «Номоканон» (1920р.).
Один із цінних культурних спадків Памва Беринди – післямова до «Тріодїону» (1627р.), в якому були надруковані синаксари, перекладені з грецької українською друкарем і поетом XVIIст.Тарасом Левоничем-Земкою. У післямові до видання Беринда говорить про правомірність і необхідність перекладати святе письмо зі староєврейської та старогрецької мов – українською.
Найвизначнішою працею Памва Беринди є друкований український словник «Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє» (1627р.). Беринда почав роботу над укладанням словника між 1606 і 1607 роками у Стрятині, на дворі Ф.Балабана, і працював над ним упородовж 30 років. «Лексіконъ…» був надрукований у Києво-Печерській лаврі 1627р. коштом автора.
Словник налічує близько 7 тисяч статей — загальних та власних назв переважно церковнослов'янської мови, з перекладом і тлумаченням їхнього значення українською літературною мовою початку XVII століття. Укладаючи словник, Памво Беринда мав на меті відновлення церковнослов'янської літературної мови, на противагу польській, яка символізувала наступ католицтва, та поширення української.
«Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє» складається з двох частин: «Лексіконъ» (власне церковнослов'янсько-український словник) та «Имена свойственная» (тлумачення топонімів, антропонімів та загальних назв неслов'янського походження). Протягом тривалого часу словник П.Беринди був головним посібником для тих українців, хто вивчав церковнослов'янську мову.
Помер Памво Беринда 23 липня 1632 р. Похований у Києво-Печерській лаврі.
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
