2 серпня: 130 років тому народився Кость Буревій

calendarium.com.ua

Поет, публіцист, літературний критик, мистецтвознавець, громадський діяч, блискучий сатирик і пародист Кость Буревій (творчі псевдоніми: Едвард Стріха, Кость Соколовський, Варвара Жукова, Нехтенборенґ) належить до великої когорти українського Розстріляного Відродження.

Кость Степанович Буревій (Буровій) народився 2 серпня 1888 р. в с.Великі Меженки (Воронезька губернія) в бідній родині українських селян. Дітей в сім’ї Степана Буревія було багато, а землі – мало, тож Костеві довелося закінчити лише сільську чотирикласну школу і далі займатися самоосвітою.

15-річним хлопець вступив до партії соціалістів-революціонерів (ПСР). 1905р. взяв активну участь у революційних подіях, був заарештований і засуджений до заслання. Тут товариші – здебільшого студенти – допомогли обдарованому юнакові підготуватися до іспитів, щоб отримати атестат про закінчення гімназії. Тут-таки Кость вивчив польску та французьку мови.

1911р. в Санкт-Петербурзі успішно склав гімназійні іспити. Однак був заарештований вдруге та засланий до Олонецької губернії. Із заслання поїхав до Санкт-Петербурга, вступив до Вищих комерційних курсів. 1914р. був втретє заарештований і засланий, із заслання втік, повернувся до Петербурга, пішов у підпілля – став «професійним революціонером». У жовтні 1916 р. заарештований вчетверте, засланий до Сибіру на 5 років. Готувався до втечі, та в перебігу лютневих подій 1917р. був амністований. У Воронежі очолив раду робітничих і солдатських депутатів. Делегат Всеросійських установчих зборів від партії есерів.

У грудні 1917-го увійшов до ЦК ПСР. Активно долучився до боротьби проти диктатури більшовиків, став одним з керівників антибільшовицького повстання у Поволжі.

1922 р. Костя Буревія заарештувало ВЧК. Дивом вдалося уникнути «революційної кари». На початку 1923р. Буревій пішов з політики. Завершив роботу над збірками віршів (російською мовою): «Поэт белого знамени», «Распад», «Колчаковщина». Якийся час працював редактором у «Сільгоспсоюзі», потім виходить на пенсію, діставши інвалідність внаслідок захворювання на туберкульоз кісток.

Кость Степанович, його дружина Клавдія та донька Оксана) ледь животіють на мізерні гонорари Буревія.

1925р. журнал «Червоний шлях» друкує уривок з його роману «Хами», нариси з життя українців у Москві, у яких ідеться, зокрема, про український клуб, Українську театральну студію, видавництво «Село і місто», що в його створенні письменник взяв безпосередню участь.

Кость Буревій поринає в українську громадську роботу. Вимагає державного фінансування українських культурних установ у Росії, як це було зроблено в Україні для російської меншини. Організовує виставки українських художників, зокрема – М.Бойчука.

Водночас він дуже приблизно уявляє, що таке «українське питання». У книжці «Європа чи Росія. Шляхи розвитку сучасної літератури» (1926р.) гостро критикує Миколу Хвильового, звинувачуючи його в ідеалізації європейських літературних цінностей та недооцінці вартостей російських. Хвильовий різко відповідає своїм памфлетом «Апологети писаризму».

Переїхавши до Харкова, К.Буревій видає під псевдонімом «Едвард Стріха» сатирично-пародійну поему «Зозендропія» (1930 р.), скеровану проти «пролетарської культури» та «соцреалізму». Гостросатиричні твори Буревія «Опортунія» та «Чотири Чемберлени» ставлять театри «Веселий пролетар» і «Березіль» Л.Курбаса.

Ці твори впали у невсипуще око партійним вождям, які й без того не припиняли тримати його «під прицілом». Невдовзі «придворні» критики розпочали нагінку на відступника від лінії партії – Едварда Стріху, від імені якого з’явилася крамольна «Зозендропія». Коли з’ясувалося, що це – псевдонім, почалися пошуки справжнього автора. К.Буревій виступив на шпальтах преси з самокритичною статтею під промовистим заголовком «Автоекзекуція», підписавшись так само – «Едвард Стріха». Так у часи суцільної «самокритики» з’явилася ще й нищівна пародія на самокритику, що, звичайно, не могло не розлютити партійних ідеологів.

1928р. К.Буревій завершує роботу над драмою «Павло Полуботок», присвячену трагічним сторінкам української історії після поразки гетьмана Івана Мазепи в боротьбі за незалежність України від московського гніту. Спроби П.Полуботка досягти рівноправності України у взаєминах з Московією завершуються його ув’язненням. Помираючи в петербурзькій тюрмі, Полуботок проклинає московитів і вигукує: «О! Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!» Влада тлумачить цю фразу як заклик до українців боротися проти більшовицького поневолення. Твори К.Буревія забороняють друкувати, його ніде не беруть на роботу, преса влаштовує справжні лови на письменника, вислідом яких має стати арешт.

Впродовж 1932 р. Кость Степанович шукає бодай якогось заробітку, аби родина не померла з голоду. Зрідка з’являються дрібні статті під псевдонімами «Варвара Жукова» чи «Нахтенборґен», але прожити на гонорари за них неможливо, до того ж автора швидко «вираховують».

У вересні 1934 р. Кость Буревій вирушає до Москви: в більшовицькій столиці було легше «загубитися» і знайти якусь роботу. У жовтні того ж року родина отримує від нього листа. Як виявилося, останнього.

11 грудня радянські газети синхронно оприлюднили офіційне повідомлення про викриття та арешт 28 українських літераторів — «терористів-білогвардійців». Олекса Влизько, Дмитро Фальківський, Григорій Косинка, Кость Буревій…

Виїзна військова колегія Верховного суду СРСР у Києві за обвинуваченням «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади» засудила Буревія Костянтина Степановича до розстрілу. Вирок виконаний 15 грудня 1934 р.

Рідним страченого письменника випало пережити жахливі часи, аж поки 1949 р. їм вдалося виїхати до США. Донька письменника, Оксана Буревій-Яценко, видала окремою книгою частину врятованої літературної спадщини батька, до якої належать збірки поезій «Колчаковщина», «Поэт белого знамени», «Распад»; сатиричні та пародійні твори — «Хами», «Зозендропія», «Опортунія», «Чотири Чемберлени»; історична драма «Павло Полуботок»; монографія «Три поеми» — про творчість П.Тичини, М.Семенка, В.Поліщука — та монографія «Амвросій Бучма». Спогади «Мертві петлі: тюремні мемуари (1903–1917)» безслідно зникли у нетрях НКВС.

Підготувала Олена Бондаренко,