vezha.ua
Сусідка знизу від раннього ранку намагається довгим патиком (імовірно, шваброю) закинути мого Прапора назад, мені до балкона. В неї це не виходить. Тоді вона товстим голосом волає: «Убєрі тряпку сваю, тварь бєндєровская! Она мнє свєт застіт!». Коли вітер усе ж час від часу завіює Прапора мені на балкон, вона зловтішно видає очевидну контраверсію: «Ага, сволочь, улєтєл? Єсть Бог на свєтє!..»
Події відбуваються у столиці незалежної України – місті Києві — 23 серпня 2020 року.
Надворі офіційне свято – День Державного Прапора України.
Минулого вечора мер Кличко піднімав найбільший в Україні прапор – 24 кв.м (щоправда, наступного дня виявилося, що Одеса обійшла – їхній мав 29 кв. м завбільшки). Під час урочистої церемонії були тулумбаси, промови від різних представників і представниць, Гімн України у виконанні, здається, пані Наталії Кличко…
От лише Прапорові не було як розмаятися, злетіти гордо і радісно, змушуючи присутніх згадати всі наші поразки і перемоги, й засміятись, і заплакати, і вкотре відчутися українцями та українками й непохитно повірити в себе…
В темряві, коли відбувалося дійство, Прапорові не було видко нашого сліпучого українського неба…
Влада має давати людям – усім і кожному та кожній окремо – сигнал любові до свого, святого, рідного. Це така річ, яку ані зіграти, ані прочитати з папірчика.
Одне — як «Слава Україні!» виголошує Чорновіл, і геть інше — Зеленський.
Якщо влада нещира — їй немає віри, що вона стане, в разі потреби, разом зі своїм народом на захист рідної країни. Тож одні не почуваються в безпеці. Інші – свідомо йдуть захищати Україну самотужки, бо влада на той час вже почуватиметься безпечно деінде. Ще інші – як от моя сусідка-«зубрівка» (була така почвара – «За Україну, Білорусь, Росію», з Кремля фінансована) – озброюються шваброю і звичними для них російськими матюками, плекаючи надію в такий безумний спосіб «всьо вєрнуть в СССР»…
Але — попри нещирість і неукраїнськість влади, попри сичання прокремлівської гиді, що повилазила зі своїх закамарків, зачувши поблажливе: «Какаяразніца» — мій рідний Прапоре, ми є.
І ми не впустимо Тебе зі своїх рук.
Олена Бондаренко,
Громадський рух «Рідна країна»
