hai-nyzhnyk.in.ua
Микола Володимирович Порш народився 1879 р. у м. Лубни, на Полтавщині, в родині правника.
Під час навчання в Лубенській гімназії долучився до українського гуртка. У Київському Свято-
Володимирському університеті входив до
української студентської громади. Очолював Київський комітет Революційної
української партії (РУП). 1902 р. за революційну діяльність був висланий з
Києва.
На початку 1903 р. керівництво РУП офіційно відмовилося від своєї першої
програми – «Самостійної України», вважаючи, що програма недостатньо
«соціалістична». В січні 1904 р. у Львові на конференції Закордонного
представництва РУП партіія розкололася. Меншість на чолі з М.Меленевським підтримала приєднання до російських соціал-демократів
(меншовиків). Більшість (серед них і М.Порш) наголошувала, що таке приєднання можливе лише за умови визнання російськими соціал-демократами національної
автономії України.
У «Нарисі програми Революційної української партії» авторства М.Порша (був затверджений
як програма в 1905р.) ішлося про автономію України у всіх її внутрішніх справах.
Цілковита ж незалежність України розглядалась як «ідеал» і вважалася менш
важливою, ніж автономія.
Від 1905 р. М.Порш стає лідером РУП. Нова програма партії, що над нею
працює Порш, зорієнтована на робітників як клас. Водночас, на його переконання,
демократія в Україні неможлива поза вирішенням національного питання. Тобто
одним з головних завдань РУП мало стати
формування національної свідомості робітників.
У
грудні 1905 р. з'їзд РУП змінив назву партії на
Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). М.Порш , В.Винниченко,
С.Петлюра, Д.Антонович стають її лідерами. 1906р. М.Порш очолює партію.
Після Лютневої революції 1917 р. Микола Порш увіходить до складу Київського
губернського виконкому Ради об’єднаних громадських організацій.
На першому засіданні Всеукраїнської
ради робітничих депутатів 15 липня 1917 р. М.Порша обрано її
головою та до
президії виконкому, члени якого мали увійти до Малої Ради Української
Центральної Ради. Так Микола Порш став членом Центральної Ради.
Дедалі частіше він наголошує,
що Україна не готова до цілковитої самостійності.
У листопаді 1917 р. М.Порш стає генеральним секретарем праці, а в грудні – виконувачем
обов’язків генерального секретаря військових справ УНР. Був одним з тих, хто різко виступив проти
вимог, які містилися у Маніфесті Петроградської
(більшовицької) Ради народних комісарів до українського народу. На Всеукраїнському
з’їзді рад робітничих, селянських i солдатських депутатів у
Києві (грудень 1917 р.) він категорично закликав відхилити вимоги
ультиматуму і підтримати Центральну Раду.
15 грудня 1917 р. у Києві був створений Особливий комітет з оборони України (М.Порш,
С.Петлюра, В.Єщенко), а 18 грудня 1917 р. М.Порша призначено генеральним секретарем у військових справах. Сучасники критикували
роботу М.Порша, яка, на їхню думку, зводилася лише до приймання делегацій. Мовляв,
не було плану роботи, не була організована робота міністерства, «всі хотіли працювати, але не знали, як і
куди прикласти свою енергію…».
Ситуація у війську погіршувалася.
На
засіданні Генерального секретаріату 26 грудня 1917 р. М.Порш визнав, що «…армія з кожним днем розвалюється» й запропонував
організувати нову армію – з добровольців та контрактників.
За кілька днів доповів Генеральному секретаріатові проект формування української
міліційної армії. Проект схвалили і вирішили винести
на розгляд Центральної Ради. Слід зазначити, що указ УЦР про формування армії
УНР вийшов раніше, ніж декрет Леніна про створення Червоної армії.
Однак… у сучасників міцніло враження, що генеральний секретар з військових
справ перестав орієнтуватися в ситуації. 11 сiчня 1918 р. М.Порш
заявив, що «до 15 сiчня єсть повна надiя вибити
большевикiв з України» — саме того дня київські студенти і гімназисти у відчайдушному
пориві стати на захист України прибули пiд Крути...
На думку дослідників, за час перебування М.Порша на посаді генерального
секретаря військових справ українські війська зазнали низку серйозних поразок (до
них належить і трагедія під Крутами, коли від рук більшовицьких окупантів
загинули юні українські герої) і втратили контроль над більше ніж половиною території.
На посаді генерального секретаря праці
(від січня 1918 р. – народний міністр праці) М.Порш працював до середини
березня 1918 р.
2 березня у Житомирі Центральна Рада ухвалила закон
про заснування при міністерстві праці Ради з організації громадських і державно необхідних
робіт та виділення для цього з Державного фонду 100 млн.
карбованців. Тим часом лідіквідовувалися заводи, фабрики, приватні майстерні, підприємства,
що належали земському та міському союзам, військово-промисловим комітетам та іншим
громадським організаціям. 18 березня
М.Порш видав наказ
про заборону закриття і ліквідації підприємств без відома міністерства. Тоді власники почали
масово звільняти робітників…
За період перебування М.Порша на
посаді міністра праці було внесено на розгляд УЦР такі законопроекти: про 8-годинний робочий день; про особливу Раду з організації громадських робіт; «Тимчасовий статут про громадські роботи».
За часів Української Держави гетьмана П.Скоропадського М.Порш став активним
учасником опозиційного Українського національного союзу. 27 липня 1918 р. був заарештований
разом з С.Петлюрою за звинуваченням у підготовці антигетьманського повстання.
Після відновлення Української Народної
Республіки М.Порш був призначений послом
УНР у Німеччині. Однак прибути до Берліна послові не вдалося – і через військові
проблеми, й через підготовку до партійного зібрання.
На IV з'їзді УСДРП в січні
1919р. «Ліва» частина підтримувала організацію радянської влади в Україні і
встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з більшовицькою Росією. Проти «лівих» виступили М.Порш,
В.Винниченко, С.Петлюра, І.Мазепа і більшість з'їзду.
До Берліна М.Порш прибув 10 лютого 1919 р. На той час більшовики
захопили Київ. «Здобути якнайбільший
вплив на всі німецькі круги і сили та використати їх у кожнім данім моменті у
найкорисніший спосіб для української політики», — так визначав свою місію
посол.
14 березня 1919 р. пресове бюро
посольства почало видавати інформаційні бюлетені, де йшлося про ситуацію
в Україні . Бюлетені надходили до редакцій газет, урядовцям, політикам, закордонним посольствам і місіям у Берліні, українським представництвам. Також посольство видавало німецькою мовою книги з історії, політики, господарства, культури України.
Були спроби посла налагодити контакти з представниками держав Антанти – щоправда, без певних
успіхів.
На початку лютого 1919 р. Микола Порш ініціював створення
Балтійсько-Чорноморської федерації — об’єднання держав, яким загрожувала анексія
з боку більшовицької Росії. 18 лютого 1919 р. з
ініціативи М.Порша в українському посольстві відбулася українсько-литовсько-білоруська
нарада, де йшлося про небезпеки та виклики для цих країн, насамперед – з боку
Росії.
Учасники наради підготували пропозиції для своїх урядів стосовно координації дій у «всіх дипломатичних і військових
справах, котрі стосуються Польщі і Москви» та боротьбі за здобуття державної
самостійності. Згодом до зустрічей приєдналися представники Фінляндії, Латвії, Естонії. У перспективі планувалося утворити конференцію послів «для координації політики
пограничних держав у Німеччині» . Однак, на жаль, втілити цей намір не вдалося, також і чере зте, що М.Порш вважав його передчасним.
У листопаді 1919 р. посол М.Порш підготував «Меморандум», у якому підкреслював
помилковість підтримки Антантою Дєнікіна і Колчака,
котрі несли на «місце червоного терору – чорний терор, на
місце диктатури робітників – диктатуру великих землевласників і великої
буржуазії, на місце свободи народів – утиск народів», а окупація
Добровольчою армією частини України – «небувалу
дезорганізацію господарського життя та реквізиції». Меморандум ліг в основу статті
про проблеми «окраїнних» держав, оприлюдненої в часописі «Die Ukraine». Права цих держав
потребували нагальної підтримки, адже за Версальським договором скасовувалися всі договори, укладені Німеччиною з країнами, які
виникли на теренах колишньої Російської імперії.
Про стан українських справ свідчить, серед іншого, і той факт,що наприкінці
травня 1919 р. уряд УНР ухвалив постанову, якою послові М.Поршу надавалося право
віддати у заставу будинок українського посольства в Берліні…
На українсько-німецькі відносини негативно вплинуло підписання у квітні
1920 р. угоди між Директорією УНР та Польщею. Посол пояснював цей крок
необхідністю боротьби з більшовицькою Росією, однак становища це не виправило.
Порш намагався організувати в
Німеччині закупівлю ліків, майна та озброєння для української армії, але
німецький уряд накладав арешт за арештом на закуплені товари. У Німеччині
залишалися надрукованими 11 млрд. 518
млн грн та на 2 млрд грн знаків державної скарбниці. У відповідь на ноту українського посольства МЗС Німеччини визнавало
законність претензій України і заявляло про готовність сплатити 400 млн. німецьких золотих
марок, але -«фактичному уряду України», яким не визнавався «уряд Петлюри», що перебував за кордоном.
26 серпня 1920 р. М.Порш надіслав міністрові закордонних
справ А.Ніковському заяву про свою відставку. С.Петлюра наклав резолюцію: «М.Порша слід би було притягти до праці в
залежності від переговорів з ним. Багато моментів в листі – є результат
непорозуміння і невірної оцінки історичних етапів нашої боротьби».
У німецькій пресі з’явилися статті, в яких колишнього посал УНР М.Порша звинувачували в корупції та привласнені
державних грошей. Навіть було накладено арешт на будинок
українського посольства. Скандал завдав суттєвого удару репутації УНР в очах офіційних
кіл та громадськості Німечччини.
Після відставки М.Порш залишився в
Німеччині. Відійшов від активної політики, зайнявся
науковою роботою у сфері економіки. Перекладав українською праці К.Маркса.
Помер М.Порш у м. Бізенталі 16 квітня 1944 р.
У останні роки життя переосмислив свої погляди й став на позиції
націонал-демократії.
Підготувала Олена Бондаренко
(За матеріалами інтернет-видань; за виданням: Гай-Нижник П. Микола Порш –
державний і громадсько-політичний діяч, посол Української Народної Республіки в
Німеччині. К.2016.)
