«Доба Мазепи — це часи відродження України:
політичного, економічного, культурного — по Руїні, що знищила великі пляни
Хмельницького, Виговського і Дорошенка, обмежила Українську державу тереном
Лівобережжя, поставила гетьманську владу віч-на-віч з ростучою силою
старшинської аристократії й залишила Україну на поталу московського
імперіялізму.»
Ця лаконічна і гранично точна характеристика
«мазепинських» часів належить Олександрові Оглоблину,який у своїй монографії
«Гетьман Іван Мазепа та його доба» найповніше і чи не найяскравіше висвітлив
цей щасливий для України історичний
період.
Олександра Оглоблина називають одним із найсерйозніших та найґрунтовніших
українських істориків. Проте згадувати його, ба навіть у контексті критики як
«українського буржуазного націоналіста в історіографії», за радянських часів
було суворо заборонено.
Лише наприкінці 80-х років, коли з’явився бодай якийся доступ до спецархівів,
українському науковцеві відкрилася дещиця інформації про видатного історика.
Водночас конаюча комуністична ідеологія заходилася створювати образ «зрадника
українського народу і фашистського запроданця». Про велику наукову спадщину
О.П.Оглоблина не згадувалося взагалі.
Нині є можливість
ознайомитися з працями історика, більше дізнатися про його життя і наукову
діяльність.
Олександр
Петрович Оглоблин (за прізвищем батька – Мезько) народився у Києві. Мати
майбутнього вченого походила з козацько-старшинського роду Лашкевичів. Олександр із золотою медаллю закінчив ІІІ Київську гімназію, а затим –
історико-філологічний факультет Київського Свято-Володимирського університету.
Вчителював у
київських школах. Згодом, у званні професора, викладав історію України у Вищому
інституті народної освіти (завідував кафедрою), Київському археологічному ституті,
Інституті народного господарства. Першим з українських істориків отримав науковий ступінь доктора історії
української культури.
1930р. Олександр
Оглоблин був заарештований органами ДПУ. За рік його звільнили, однак у пресі
вже вирувала організована владою
«дискусія», покликана дискредитувати його наукове ім’я. Професора Оглоблина позбавили наукових звань
і посад. Працював заступником директора Історичного музею, директором
Центрального архіву стародавніх актів, науковим співробітником Історично-археографічного інституту. В 1937р.
вченому «дозволили» викладати. За якийся час отримав науковий ступінь доктора
історичних наук (без захисту дисертації).
Протягом вересня
– жовтня 1941р. О.Оглоблин був головою Київської міської управи. Створив та очолив Музей-архів переходової доби.
1943р.
вчений переїхав до Львова, а 1944-го
– до Праги.
У званні
професора викладав у Вільному університеті (Прага), Богословській академії УАПЦ
(Мюнхен).
Від 1951р.
мешкав у США. Був Президентом
Української Вільної акадесії наук. Очолював Українські генеалогічне і
геральдичне та історичне товариства. Редагував історичний розділ «Енциклопедії
українознавства». За редакцією та зі вступною статтею О.П.Оглоблина 1956р. у
Нью-Йорку було видано «Історію русів».
Олександр
Оглоблин – автор понад 700 наукових публікацій та 30 книг. Найвідоміші праці
історика:«Люди Старої України»; «Гетьман Іван Мазепа і його доба»;
«Українсько-московська угода 1654»; «Українська історіографія.1917–1956»; «Думки про сучасну українську совєтську
історіографію».
Помер вчений у
м. Спрінґфілд, штат Масачусетс (США) 16 лютого 1992р. Олександр Оглоблин був наставником для
багатьох українських істориків. У передньому слові до книги «Україна. Історія»
Орест Субтельний вдячно згадує О.П.Оглоблина як свого вчителя.
Підготувала Олена
Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»
