«Нам треба стояти ногами на нашій землі, головою бути в
Європі, а руками обхоплювати якнайширше
справи української нації....»
І.Труш
Талановитого майстра пейзажу, його називали «Поетом Кольору і Сонця».
Позувати йому для портрета мали за честь найвідоміші люди
того часу.
Коли його ховали, до труни поклали етюдник і розкладний
стілець – те, що йому було б найпотрібнішим навіть у далеких світах…
Іван Іванович
Труш, майбутній живописець, мистецтвознавець і видавець, народився у хуторі Висоцько
Бродського повіту Тарнопольського воєводства (нині – Бродівський район
Львівської області), в небагатій сільській родині. Був першою дитиною з трьох.
З маленького шматка землі прогодувати сім’ю було
неможливо, тож батько навчився кравецькій справі й незабаром став майстром, відомим
у всій околиці.
Батько прагнув дати дітям добру освіту. Коли у старшого
виявилися здібності до навчання, після чотирикласної школи віддав хлопця до Бродівської
цісарсько-королівської вищої реальної гімназії ім. архікнязя Рудольфа. У
гімназії з німецькою мовою викладання вивчали класичну літературу, іноземні
мови, природничі науки, малювання. Саме в гімназії Іван захопився малюванням,
особливо – аквареллю.
У старших класах почав заробляти на життя самотужки:
давав приватні уроки, малював з фотознімків портрети.
Аж помер батько, й юнакові довелося зовсім самостійно
боротися зі злиднями.
1891р., зібравши такі-сякі гроші, випускник гімназії Іван
Труш вирушив до Кракова – на той час одного з європейських центрів культури та
мистецтв. Відвідував Школу красних мистецтв (від 1900 р.- Академія обазотворчих мистецтв ім. Яна Матейки).
Було скрутно. Щоб платити за навчання та не впасти з голоду, доводилося багато працювати.
Малював на замовлення – портрети, пейзажі…
1894 р. Іван Труш записався до Віденської Академії образотворчих
мистецтв вільним слухачем, тобто – без права на диплом.
Невдовзі повернувся до Кракова. Тут Академією керував вже
Юліан Фалат, відомий пейзажист і талановитий педагог. Іван годинами оглядав
шедеври у Краківському музеї, відвідував
майстерні професорів
Л.Вичулковського та Я.Станіславського (під впливом останнього захопився
імпресіонізмом).
1897 р. Труш
отримав державну стипендію й вирушив до Мюнхена. Вступити до Академії
образотворчих мистецтв не встиг, тож пішов до приватної мистецької школи австро-угорського
художника Антона Ажбе, серед учнів якого були, скажімо, Давид Бурлюк, Василь
Кандинський, засновники словенського імпресіонізму – Ріхард Якопіч, Іван
Грохар… Однак рівень навчання не влаштовував Труша. Він знову повернувся до
Кракова, де 1897 р.
закінчив Академію, отримавши за свої роботи дві срібні та бронзову медалі.
У Кракові сформувався і світогляд художника як
українського патріота: був активним учасником української студентської «Академічної громади»,
затоваришував із відомими в майбутньому
художниками О. Новаківським та О.Куриласом, а також із Василем Стефаником, на той час студентом-медиком.
1898 р. Труш повернувся до Львова.
Невдовзі познайомився з Іваном Франком, і митців
назавжди поєднала міцна дружба. Вступив до Наукового товариства імені
Т.Г.Шевченка (НТШ). Заснував і видавав протягом двох років перший в Україні
культурно-мистецький журнал «Артистичний вісник».
1899 р. у Львові, в приміщенні
польського Товариства прихильників красних мистецтв, відбулася перша персональна виставка Івана
Труша. Було показано 8 робіт: пейзажі та два портрети — митрополита УГКЦ Сильвестра
(Сембратовича) і етнографа В.Боржковського.
Виставка мала успіх, про неї писали. Відгукнувся схвальною
статтею «Малюнки Івана Труша» й І.Франко.
Іван Труш зажив слави найкращого галицького художника. На
пропозицію І.Франка НТШ замовляє 31-річному митцеві низку портретів видатних
українців і відряджає до Наддніпрянщини.
У Києві для роботи Трушеві надають великий зал зі скляною
стелею в міському музеї (нині –Національний художній музей України), який тоді
щойно спорудив знаний архітектор В.Городецький.
Художник
зустрічається з Лесею Українкою, М.Лисенком, М.Старицьким,
І.Нечуєм-Левицьким, Ф.Красицьким та іншими відомими діячами української
культури.
Леся Українка охоче позує для портрета, хоча їй, обтяженій
хворобою, й важко діставатися до музею та ще й сидіти по кілька годин без руху.
Ніде правди діти, портрет не дуже припав до душі поетесі. В листі до рідні вона
зазначила: «Була я в редакції «Вісника», де мала приємність бачити свій портрет, мальований в Києві, – не знаю
чому, але воно чогось таки смішнувато на се дивитись…».
Проте Іван Труш був запрошений на гостину до «Зеленого
Гаю» — садиби Косачів-Драгоманових у передмісті Гадяча. Саме в цьому родовому гнізді й відбулося
доленосне знайомство Івана з Лесиною двоюрідною сестрою — Аріадною, донькою
видатного історика, мислителя й публіциста Михайла Драгоманова. Спалахнуло
кохання. Невдовзі молоді люди заручились, а в січні 1904-го побралися.
Наукове товариство
ім. Т. Шевченка надало молодятам кілька кімнат у своєму приміщенні, в
середмісті Львова – для житла та майстерні. У шлюбі в подружжя народилося двоє
синів – Мирон і Роман, та дві доньки – Аріадна й Оксана. Щоб забезпечити родину, Іван затято працював,
створюючи до 300 картин на рік.
Аріадна мала диплом Сорбонни, виховувалася на російській літературній
класиці, тож у Львові ні з ким не заприязнилася. Іван Іванович намагався
залучити дружину до громадської діяльності, навіть зробив її однією із засновників
Товариства прихильників української літератури, науки і штуки, створеного у
1904 р. з ініціативи самого І.Труша та М.Грушевського. Але вона найбільше
цінувала родину і готова була жити для чоловіка та дітей, зрештою, таким чином
давши змогу чоловікові цілковито реалізувати себе.
Іван Труш був правдивим шукачем надзвичайних світла та
кольору. Невтомно подорожував: від Києва – до гуцульщини; до Криму і Хорватії;
до Італії й Палестини… Жінки, що його обожнювали й прагнули позувати… Низки розкішних
робіт: «Скелі кримського узбережжя»; венеційський та єгипетський цикли…
На початку липня 1910 р. Труші придбали у
південно-західній частині Львова земельну ділянку 913 м², оформивши кредит на
28 років. Архітектор Олександр Лушпинський створив оригінальний проєкт будинку…
Після Першої світової повернулися поляки. А до родини Трушів прийшли злидні. Не раз
господиня клала дітям до гімназії «бутерброд» з трьох шматків хліба: чорний,
білий, чорний. Майстерню відокремили фіранками й здавали куток студентам.
Аріадна Михайлівна стала давати приватні уроки французької та гри на
фортепіано.
Але краса, на відміну від достатку, цей дім не
залишила. У невеличкому саду на гостей завжди
чекав столик, якого
Аріадна Михайлівна застеляла вишитою власноруч скатертиною, гостей частували чаєм
– хоч нерідко й без смаколиків, та привітно і радо.
Тим часом Івана Труша-митця вже знають далеко за межами Галичини. Мати
його картину стало ознакою аристократизму в Києві й Відні, Кракові й
Софії.
Іван Іванович читає лекції, публікує статті.
Від 1927 р. стало більше
замовлень, зокрема – на портрети. Тоді ж Труш пробує себе як скульптор. Перша
робота – Тарас Шевченко. Затим – участь у конкурсі на проект пам’ятника Іванові Франку на його могилі.
У вересні 1939р. прийшли «совіти». Новій владі творчість
Івана Труша була непотрібна.
В останні роки життя митця підтримувало очікування події:
у Києві планувалася персональна виставка. Занотував: «Маю надію, що виставка буде поважною
моєю громадською маніфестацією і першим у житті висловом моїх художніх прагнень».
З останніх сил опікувався колегами- митцями, коли став
одним із організаторів Львівського відділення Спілки художників…
1940 р. Іван
Труш створив найкращий, на його думку, портрет за ціле життя: десятий портрет
незабутнього друга, Івана Франка.
Почав писати спогади про І.Франка та автобіографічний
нарис «Творчий шлях
художника».
Практично нічого не чув, спілкувався записками…
Видатний український художник Іван Труш залишив по собі
6000 картин, з них 350- портрети.
Ще – дбайливо виплеканий власноруч прекрасний сад, у
якому вражали найбільше квіти. Клумби з квітами спочатку «намріював», потім
відображав на папері, аж потім втілював.
Найулюбленішими з-поміж квітів були настурції.
За день до свого відходу Іван Труш працював над
«Кримськими скелями…» — доробляв картину…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»
