1 вересня 1867 року. Чернігівська земська лікарня. Відділення для «тяжких» хворих. На руках у письменника і видавця, автора «Молитви за Україну» Олександра Кониського помирає від туберкульозу 45-річний Опанас Маркович.
Друзі небіжчика та
родина князя С. Голіцина – на той час
Чернігівського губернатора – зібрали гроші на похорон (своїх у
Марковича, як виявилося, не було).
Поховали на Болдиній горі, неподалік церкви святого Іллі.
По кількох днях «Киевская старина» написала: «Пішла з життя благородна і талановита
людина, сіяч добра, краси і науки»…
Опанас Васмльович Маркович (Маркевич), народознавець і
фольклорист, етнограф і громадський діяч, член Кирило-Мефодіївського Братства й
чоловік Марії Вілінської –Маркович,
відомої як Марко Вовчок, народився в с.Кулажинцях (нині Гребінківський район
Полтавської області) в багатодітній родині
начальника канцелярії військового міністра.
В Кулажинцях минули дитячі роки та юність Опанаса. Був
чемним, розважливим, дуже любив слухати, як його мама, Олена Кірстен, грає на
фортепіано.
Рано навчився читати й підкорив місцевих селян здатністю
гарно розповідати.
Записував пісні, почуті в рідному селі, а потім співав їх
для гостей разом з мамою.
У 14 років Опанас закінчив Пирятинське 4-класне міське училище.
Вирушив до Києва, де родич батька, Михайло Максимович, був ректором Київського Свято-Володимирського університету.
Навчався у 2-ій Київській гімназії, де викладали університетські
професори.
У 1842-46р.р. вчився в університеті. Вступив до Кирило-Мефодіївського братства. Навесні 1847 р. був
заарештований — за участь у братстві та за «вірш
обурливого змісту», знайдений під час обшуку. (Це був вірш Тараса Шевченка «І
мертвим, і живим…»). Отримав три роки заслання в Орлі, де служив у канцелярії військового
губернатора.
Одного разу О.Маркович на вечірці у Катерини Мордвінової познайомився з її
племінницею, 15-річною Марією
Вілінською.
Опанасові дівчина сподобалася. Марії головним чином
імпонували його хист оповідача та чудовий баритон.
1850 р. Маркович повернувся до України, оселився у старшого брата Василя — лісника в Остерському повіті. А в січні 1851 р. 28-річний Опанас Маркович одружився з17-річною Марією Вілінською. Вже за місяць
подружжя переїхало до Опанасового брата
в Україну.
Опанас Васильович подорожував Україною, збираючи
фольклор. Молодій дружині він дав неоціненні
знання: лише за 7 місяців вона вивчила українську мову, й то так, що
змогла писати художню прозу. В цьому,
слід сказати, дехто сумнівався, зокрема, Олена Пчілка, письменниця і мати Лесі
Українки: «Бо справді, яке-то колись було
неславне для української мови й літератури переконання, що нібито якась
перша-ліпша кацапка, зроду не чувши української мови, ледве захотіла, у два дні
перейняла мову зо всіма найтонкішими її властивостями й почала писати
по-українськи, та ще як – краще всіх українських повістярів»…
Наприкінці 1851 р. Опанас Маркович знайшов роботу коректора в
газеті «Черниговские губернские ведомости».
Затоваришував із Леонідом
Глібовим.
На початку
1852 р. у подружжя народилася донька Віра, яка невдовзі
померла.
1853 р. Опанас Васильович через недобрі стосунки з
редактором звільнився з газети, тож переїхали до Києва, де влаштувався
бухгалтером у палаті державного майна.
Власні роботи ще після заслання Марковичу друкувати було
заборонено. Тож віддавав їх друзям, а сам тим часом зайнявся складанням «Словника української мови».
27 травня
1853 р. у Марковичів народився син Богдан. А наступного
- чернігівський поміщик Василь Тарновський запросив Опанаса Васильовича до
свого маєтку Качанівки, аби
той зробив статистичний
опис садиби та колекції старожитностей.
Поки Опанас працював у маєтку, дружина водночас завела романи з обома племінниками господаря.
Маркович, навіть не взявши 10 тисяч відступних, виїхав до Києва.
1855 р. почав
вчителювати у Немирівській гімназії. Тут
і написав музику до вистави «Наталка Полтавка» та поставив її на місцевій
сцені.
Опанас Васильович
щиро зрадів літераторським спробам дружини. Надіслав її перші твори – «Народні
оповідання» — своєму знайомому — Пантелеймонові
Кулішу; той зажадав бути редактором майбутньої збірки й запросив подружжя до
Петербурга.
В січні 1859 р. Марковичі прибули до Cанкт – Петербурга. На них чекали зустрічі з П.Кулішем, Т.Шевченком, І.Тургенєвим
та іншими відомими особами.
«Яке піднесено-прекрасне створіння – ця жінка!»— записав Тарас
Григорович після зустрічі з Марією.
З Кулішем у Марка Вовчка стався бурхливий роман, про який
дізналися всі знайомі, а в останню чергу – його дружина, поетеса Ганна
Барвінок.
Після завершення стосунків Куліш не вельми гречно говорив
про свою колишню пасію, а крім того, висловлював думку, буцім її оповідання
написав Опанаса Маркович.
У квітні 1859 р. Марковичі подорожували Німеччиною, Швейцарією, їздили до Герцена в Лондон. Довкола
Марії постійно були чоловіки, вирували плітки. Втомлений, Опанас Маркович у
середині серпня 1860
р. вирушив зі Швейцарії до Росії.
Відтоді з дружиною більше не бачився. Передав, щоправда,
зібрані ним народні пісні з нотами. Частину
з них Марко Вовчок видала у збірці «Двісті
українських пісень. Співи
і слова зібрав Марко Вовчок». Ім’я Опанаса Марковича згадати «забула»…
1861 р. Опанас Васильович
знайшов роботу в журналі «Основа» в Cанкт-Петербургу. У квітні того ж року організував концерт пам’яті Тараса
Шевченка, а виручені гроші передав Тарасовій рідні.
Повернувшись
до України, О.Маркович мешкав у Чернігові та Новгороді-Cіверському. Працював мировим посередником, співробітником
газет «Черниговские губернские ведомости» та «Записки Черниговского статистического
комитета».
У лютому 1862 р. в Чернігові відбулася
вистава «Наталка Полтавка» на музику О.Марковича. Одяг для
акторів підбирали й
фінансували Катерина та Григорій Ґалаґани. Гроші від вистави використали на допомогу студентам із Чернігівщини,
які навчалися у Київському університеті.
У Чернігові Опанас Маркович написав оперу «Чари» (за п’єсою К. Тополі).
Зрідка надходили листи від Марії. Обіцяла повернутися,
тож Опанас купив невелику хатину. Але Марія повертатися не поспішала.
Опанас Васильович дістав загострення туберкульозу, був
переведений до Сосниці, щоб ближче
було до лікарні.
У лютому
1867 р. приїхав до Чернігова. Хвороба дедалі більше дошкуляла, аж
поки в серпні не опинився у земській
лікарні, смотрителем якої був О.Кониський. Він і забрав Опанаса до своєї оселі.
А той до останньої життєвої миті чекав на Марію та сина, щоб бодай перед смертю
побачитися.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»
За матеріалами інтернет-видань
