galinfo.com.ua
Героя України Олексу Гірника називають «українським Смолоскипом».
22 січня 1978р., в 60-у річницю проголошення Центральною Радою незалежності України, він вчинив самоспалення на знак протесту проти російського поневолення.
Олекса Гірник народився у м. Богородчани на Станславівщині (нині Івано-Франківщина), був п'ятою дитиною в родині. Батько та дід хлопця були відомими в краї просвітянами. Олекса навчався у польській школі, потім – в українській гімназії у Станіславові, яку закінчив 1933р. Брав участь у діяльності «Пласту», «Просвіти», молодіжної гілки ОУН.
Під час служби в польській армії якось прохопився, що охочіше вдягнув би мазепинку, аніж польську конфедератку. 1937р. дістав п'ять років ув'язнення як «керівник місцевого осідку ОУН». Карався у Березі Картузькій, таборах Тарнова, Кракова, Львова. Коли 1939 р. нацисти захопили Польщу, Гірник втік з табору.
Опинившись у Станіславові, на вокзалі спробував захистити людей, яких енкаведисти силоміць заштовхували до вагонів, аби вислати до Сибіру. Засудили до 8 років таборів – вже радянських – та 5 років заслання.
1948р. повернувся до Калуша. Взяв шлюб зі своєю сусідкою – Кароліною Петраш. Народилося двоє синів, Маркіян та Євген. Працював на цегельні обліковцем, інженером. Ні на мить не забував про долю України, потерпав через нищення українських мови та культури, замовчування її славетної історії. Вирішив пожертвувати життям, аби привернути увагу до русифікації України.
Кілька років поспіль готувався до свого останнього протесту. Написав понад тисячу листівок. У листі дружині писав: «Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації…Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець…»
19 січня 1978 р. поїхав до Києва. Помолився у Лаврі та біля стін Софії. Надвечір прибув до Канева. У дерматиновій торбі тримав дві пляшки бензину. При Шевченковій могилі, на Чернечій Горі, розкидав листівки та текст передсмертної записки із закликом до незалежності України: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе самостійна соборна Українська держава!». Близько 3-ї години після опівночі облився бензином і підпалився.
Інформація про вчинок О.Гірника була одразу засекречена. Слідство вели органи КДБ. Дружині повідомили, що Олекса загинув у дорожньо-транспортній пригоді за невідомих обставин. В оселі Гірників у Калуші гебісти провели ретельний трус, допитували всіх сусідів і знайомих.
Звістка про те, що неподалік могили Шевченка було знайдене обгоріле тіло та велика кількість листівок, облетіла спочатку Канів, а потім поширилася Україною. Відомо, що частину летючок знайшли і приховали місцеві мешканці. КДБ поширив версію, за якою біля могили Т.Шевченка грівся безхатченко, заснув і згорів.
Спочатку родині не віддавали тіло загиблого, та згодом дозволили поховати, заборонивши відкривати труну. Вночі, таємно, над нею відслужив панахиду священик греко-католицької церкви, також забороненої.
Щороку в день героїчної загибелі О.Гірника на його могилі з’являлися кетяги калини.
Лише після того, як Україна стала незалежною, правда про подвиг патріота стала відомою широкому загалові.
2007р. Олексі Гірникові було присвоєне звання Героя України.
«Рідна країна»
