На середину ХІХ ст. в освітній сфері підросійської України (майже 85% земель сучасної України) українська мова де-юре не існувала як явище. Для українського населення навчання проводилося майже виключно російською, яка (в умовах неросійськомовного середовища) була малозрозумілою для учнів.
Такий стан речей порушував головний педагогічний принцип — йти від відомого до невідомого. До того ж, в Наддніпрянщині на середину ХІХ ст. мережа початкових шкіл була невелика. На її утримання виділялося мало коштів, тому навчання було здебільшого платним, отже, недоступним для більшості населення.
Наслідком такої ситуації була катастрофічно низька грамотність (за даними дослідника В. Борисенка, серед сільського населення Лівобережної України на той час читати і писати вміли заледве 2–3% осіб). До кінця ХІХ ст. ситуація дещо покращиться. Однак станом на 1896 р. шкільне навчання у Полтавській, Харківській та Чернігівській губерніях охопить лише 16% дітей шкільного віку, а читати і писати вмітиме 17,3% населення.
В середині ХІХ ст. українські суспільні діячі Наддніпрянщини спробують відкрити численні недільні школи для дітей та дорослих із українською мовою навчання (станом на 1862 р. їх нараховуватиметься щонайменше 115). Останні діяли зазвичай у вихідні дні (звідси і їхня назва – недільні). Учителювали в них здебільшого студенти та університетські викладачі на громадських засадах. Навчальні матеріали для таких шкіл створювали знані педагоги, науковці та митці (наприклад, 1861 р. для їхніх потреб Т. Шевченко створить “Буквар Южноруський”, а в експозиції Національного музею історії України містяться, зокрема, “Арихметика...” О. Кониського, на фото вгорі, та “Українська абетка” М. Гацука).
Недільні школи давали якісну початкову освіту. Окрім читання і писання, давали основи знань з географії, природознавства, хімії, історії та сільського господарства. Попри аполітичність та загальну суспільну користь недільних шкіл, уряд російської імперії з підозрою поставиться до таких ініціатив і протягом весни 1860—1861 рр. здійснив низку обмежувальних адміністративних заходів, а 10 червня 1862 р., аргументуючи боротьбою з революційною пропагандою, тимчасово заборонить їх функціювання.
Історичні студії істориків все ще не дали однозначної відповіді на час і місце появи першої недільної школи в Наддніпрянщини, оскільки вони виникали в різних регіонах майже одночасно. Так, в інформаційному просторі поширений факт, що перша Наддніпрянській Україні недільна школа постала у Сумах 19 травня 1861 р. коштом підприємця та мецената Олексія Алчевського. Проте, збереглися свідчення, що ще 2 жовтня 1859 р. у приміщенні Києво-Подільського повітового товариства київські студенти відкрили подібний заклад, де, зокрема, викладачем працював Михайло Драгоманов.
У відповідь на численні прохання громадськості та об’єктивні потреби економіки і суспільства, у 1864 р. уряд дозволив відновити недільні школи. Проте тепер ці заклади працюватимуть під жорстким контролем і до 1905 р. не матимуть легальної можливості навчати українською.
