Як відомо, з 1 вересня 1939 року тривала Друга світову війна, в якій Гітлерівська Німеччина та Сталінський Радянський Союз діяли спільно як союзники. Вони розділили між собою сфери впливу та власні геополітичні та ідеологічні інтереси у світі, проводили спільні паради, активно торгували, твори Гітлера навіть видавалися в СРСР.
За таких обставин Сталін як надійний союзник Гітлера до останнього не вірив у можливість військового наступу Німеччини на Радянський Союз. Після десятків донесень та переміщень військ біля кордону, Сталін продовжував вважати, що йдеться про можливі провокації або з боку Великобританії або з боку недисциплінованих частин німецької армії, а не про початок повноцінного військового вторгнення на територію Радянського Союзу Німеччиною. Недаремно Микита Хрущов на 20 з‘їзді КПРС стверджував:«Сталін всупереч очевидним фактам, вважав що це ще не війна, а провокація окремих недисциплінованих частин німецької армії». Нав‘язлива думка про провокації присутня й у так званої «Директиві 1», яка була ухвалена лише під тиском Тимошенка і Жукова й направлена до прикордонних округів:«Протягом 22-23 червня можливий раптовий напад. Завдання наших військ — не піддаватися на жодні провокаційні дії…одночасно бути у повній бойовій готовності зустріти можливий удар…інших заходів без особливого розпорядження НЕ ПРОВОДИТИ».
Тож на кордоні тривало спокійне життя. Так, командування Західного особливого військового округу провело вечір суботи в Мінському Будинку офіцерів за переглядом «Весілля у Малинівці», а у 122 винищувальному полку за вказівкою з Москви взагалі зняли з винищувачів озброєння!Ба більше, після ранкового нападу 22 червня та офіційного оголошення війни загальну мобілізацію в Радянському Союзі оголосили лише…23 червня!
За таких обставин військові дії червня-липня 1941 року з боку командування радянських військ були неорганізованими й хаотичними, які призвели до величезних втрат людей, зокрема українців.
Олександр Довженко у своєму знаменитому «Щоденнику» зробив такий запис 12 липня 1941 року: «Тут загинула величезна кількість українців…Український чесний наш народ поніс найтяжчі втрати у цій війні …Вічна вас слава, брати і діти мої…Погубила нас наша слава, наша географія і невідома наша історія…Прокурорів у нас вистачить на всіх. Не вистачить вчителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів — вони також поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Вони ЦІЛІ і ЗДОРОВІ, як ВЕДМЕДІ, і ДОСВІДЧЕНІ в ХОЛОДНОМУ СВОЄМУ ФАХУ. НАПРАКТИКОВАНІ ПОЧИЩЕ НІМЦІВ ще з ТРИДЦЯТЬ СЬОМОГО РОКУ…(йдеться про політичні репресії й великий сталінський терор 1937-38 рр. проти інтелігенції, військових, національних меншин, — прим.авт.). Не було у нас культури життя — нема культури війни. Тому й страдаємо багато й по-дурному. Ніщо не проходить даром, сатрапство і дурість особливо…».
Тож сьогодні, коли нащадки поліцаїв та ті, хто обкрадав сім‘ї відомих військових, а з ними всякі блатні білобілетники Радянської армії із партії кума Путіна будуть проливати сльози за Сталіна і советський народ, їм треба вкотре нагадати про ЛЮДСЬКУ ЦІНУ війни організованої двома тиранами Гітлером і Сталіном. Бо населення України в 1941 року було майже 41,9 мільйонів, а в 1945 році стало … 27,4 мільйони!
Й недаремно той же Олександр Довженко передбачав і попереджав про можливість владної фальсифікації правди про участь українців у війні ще в травні 1942 року:"якщо вся доблесть синів України… всі жертви і страждання народа і вся переможна сила війни ХИТРОМУДРИМИ руками і перами відповідних молодців оформиться в єдиний Побідний советський котел, а на рахунок УКРАЇНЦІВ ціми ж руками випреться штучно утворена гитлєрівська петлюрівщина і антисемітизм з усіма наслідками м‘ясорубок — краще б мені й не знати більш людської ПІДЛОСТІ, і бездонної НЕНАВИСТІ, і бездонної ВІЧНОЇ БРЕХНІ, якою оплутані ми…"
Тож і нині, 80 років по тому, УКРАЇНІ потрібна ПРАВДА про цю ВІЙНУ, а не сталінсько-путінські міфи, що їх тиражують носії «російського світу»!
Вічна пам‘ять мільйонам безневинних жертв війни!Слава героям!ПЕРЕМОГЛИ ГІТЛЕРА — ПЕРЕМОЖЕМО й ПУТІНА!
Микола Томенко, очільник Громадського руху «Рідна країна»
