9 червня, шістдесят років тому, абсолютно випадково було зроблено знахідку, яка стала відома як «Глодоські скарби». 

Десятикласник школи села Глодоси Кіровоградської області Володя Чухрій повертався додому з поля. Щоб поцілити хижого птаха, схопив камінь з ярка – і раптом з-під каменя посипались блискучі предмети. 

Хлопець вигріб із землі бляшки, ланцюги, медальйони та інші речі, приніс їх в село, повідомив про знахідку в школу і сільраду та написав листа в Кіровоградський обласний краєзнавчий музей. 

Щоправда, до приїзду музейників місцеві жителі зайнялися «розкопками» та знайшли ще деякі предмети. Співробітники музею, які оглянули місце знахідки, знайшли перепалені кістки, наконечник піхов, уламки срібних предметів, сильно пошкоджених вогнем. Працювали тут також співробітники Інституту археології, які виявили ще ряд речей. Згодом переважна більшість коштовних знахідок була передана до Музею історичних коштовностей, де вони зараз і експонуються.

Хоча за знахідками закріпилась назва «скарби», умови їх відкриття та склад (прикраси, збруя, озброєння, посуд, перепалені кістки) свідчать про їх зв’язок із поховальним обрядом. Комплекс початково був інтерпретований як поховання вождя. Згодом була висловлена думка, що це тюркський поминальний комплекс другої половини VII ст. 

Кістки людини при цьому вважалися кістками спаленої жертви, яку було принесено богам, як і коштовні дари, на спомин про померлого.

Існує також думка про те, що Глодоський комплекс – це заховані речі з пограбованого поховання, здійсненого за обрядом кремації. Комплекс відносять до пам’яток Перещепинського кола, етнічна приналежність яких залишається предметом дискусій. Існують думки про їх зв’язок із Великою Булгарією хана Кубрата або Хозарським каганатом. 

За багатством Глодоський комплекс другий після Перещепинського. До його складу входило близько 100 золотих виробів загальною вагою 2,583 кг і близько 70 срібних виробів вагою 1,026 кг. Очевидно, власник цих коштовностей посідав одне з найвищих місць в ієрархії.

Час і місце виготовлення знайдених ювелірних виробів різняться. Найдавніший з них – вставлена в один із медальйонів невеличка римська інталія ІІ-ІІІ ст. Пізніші речі датуються VII ст. Оздоби зброї пов’язані зі східною традицією, посуд походить з Ірану. Значна частина прикрас виготовлена візантійськими майстрами і повторює форми звичних візантійських прикрас, але гіперболізованих, майже циклопічного вигляду. Такими, зокрема, є пірамідальні підвіски. Вони досить складної конструкції, в основі якої, очевидно, лежить точний математичний розрахунок... Прототипом цих підвісок є поширені в Середземномор’ї сережки із зерненою пірамідальною привіскою. Вони відомі вже в римський час і побутували до раннього середньовіччя. Вага кожної з цих золотих підвісок перевищує 100 грамів, а їх довжина сягає 9-12-ти сантиметрів.

Також візантійським майстром виконаний золотий медальйон у вигляді трирогої лунниці, повернутої рогами донизу (на фото вгорі). 

Походження прикрас у формі лунниць пов’язують з провінційно-римськими фібулами і накладками. В римський час і раннє середньовіччя вони були поширені від Піренеїв до Приуралля і від Скандинавії до Причорномор'я. Часто їх використовували як прикраси збруї. Також вони були присутні в жіночому уборі. 

Попри усталену назву, не виключено, що початково форма цих прикрас не має нічого спільного із небесним світилом, оскільки його неможливо побачити в такій позиції. Можливо, дугоподібні знаки пов’язані із символікою неба, «небесного склепіння» і небесного божества.

Глодоський комплекс був виявлений у 1961 році. Цікаво, що десять років потому було досліджено курган Товста Могила і знайдено славнозвісну скіфську пектораль. А в 1981 р. здійснювались розкопки Чингульського кургану, найвизначнішого з відомих половецьких поховань. Сто років тому, в 1921 р. було знайдено Василицький скарб золотоординського часу. Можливо, і в 2021 році на нас чекає визначна знахідка?..

Н. Малюк, старший науковий співробітник Музею історичних коштовностей України