Сьогодні — день пам’яті Левка Лук’яненка (1928—2018), українського політичного і громадського діяча, дисидента, Героя України (2005). Письменник. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року. Левка Лук’яненка по праву можна назвати легендою національного визвольного руху України. Майже 27 років ув’язнення, концтаборів і заслання, 72 доби у камері смертників, щохвилини очікуючи виконання смертного вироку, — ціна, яку він заплатив за незалежність рідної батьківщини.

Він помер три роки тому в лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби. «Я палко вірю в майбутнє України. Вірю в молодь. Вірю в чесних, порядних сміливих людей. Я йшов шляхом незалежності все своє життя і йтиму до кінця. Незалежно від того, що чекає Україну», — писав Левко Григорович.  

Левко Лукʼяненко народився 24 серпня 1928 року у селі Хрипівці Городянського району Чернігівської області в селянській родині. Він був найстаршим із чотирьох дітей. У 1944 р. після закінчення місцевої школи хлопця відправили до Городнянського райвійськкомату для двотижневого військового вишколу, звідки забрали до лав Червоної армії. 

У період армійської служби Левко Лук’яненко вирішив стати на шлях боротьби за незалежну України. У Австрії він спостерігав, як ешелони вивозили українську пшеницю у європейські країни, а в цей час українці помирали з голоду.

В 1958 році Левко Лукʼяненко створив із однодумцями підпільну партію – Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). 1960-го у Львові відбулася перша організаційна зустріч Спілки, а вже 21 січня 1961 року заарештували більшість її членів. У травні 1961-го Львівський обласний суд засудив Левка Лук’яненка до розстрілу за статтею 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. 

Звинувачення побудували на першому проєкті програми УРСС. За 72 доби Верховний суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. 

Відбував кару Левко Григорович у Мордовії в таборі суворого режиму та Володимирській в’язниці. У 1977 році його знову заарештували вже як члена Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод та засудили до 10 років ув’язнення і 5 років заслання як особливо небезпечного рецидивіста. Левко Григорович оголосив голодування, відмовився від громадянства та не давав свідчення. 

У березні 1988 року його заочно обрали головою відновленої УГГ, яка діяла як Українська Гельсінська спілка (УГС). Указом Президії Верховної Ради від 30 листопада 1988 р. Левка Лук’яненка виправдали і звільнили із заслання. 

На початку 1989-го він повернувся до України. На перших демократичних виборах у УРСР у березні 1990 року Левка Григоровича обрали народним депутатом.

Прийняття Акта проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало однією з найважливіших подій у історії України. За кілька годин після цього історичного голосування на Софійській площі в Києві перед тисячами людей текст документа зачитав його автор – Левко Лук’яненко. День прийняття Акта незалежності він називав найщасливішою миттю свого життя. Символічно, що саме 24 серпня є днем народження Левка Лук’яненка.

18 червня 1992 року Левко Григорович склав повноваження депутата Верховної Ради України й залишив посаду голови Української Республіканської партії у зв’язку із призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді.

В листопаді 1993 року через незгоду з політикою уряду України подав у відставку та повернувся на батьківщину. В цей час розпочалися перемовини із РФ про розподіл Чорноморського флоту, а також загострилася політична криза в Україні.В останні роки життя Левко Григорович активно підтримував наших воїнів на російсько-українській війні, їздив на фронт, проводив зустрічі та лекції з молоддю.

За інформацією Національного музею історії України і видання «День»