«Україні поталанило: в ХІХ столітті вона одержала геніального вченого, який розробив науковий апарат фізичної економії», – захоплювався Микола Руденко. Володимир Вернадський назвав Сергія Подолинського «забутим науковим новатором». Працями Подолинського, за висловом Івана Франка, могла б «повеличатися кожна нація».
...У XVIII ст. дрібна шляхта, яка мешкала цілою околицею в селі Поділ чи Подоли у Берестейському воєводстві, писалася «на Подолах Подоленські». Історії відомий син священика Наума Подолинського – Іван – випускник Київської академії, який дослужився до голови Київської палати карного суду. Побудував Іван Наумович у Києві будинок, з дружиною Агафією Антонівною виростив сина.
Андрій Іванович учився у пансіоні німця Графа, в Києві, потім закінчив Благородний пансіон при університеті Петербурга. Андрій Подолинський – історик, етнограф, автор 5 книг на матеріалах українського побуту, був останнім поетом-романтиком пушкінської плеяди. Отак онук українського священика став російським поетом, якого музи не відволікали від успішної чиновницької кар’єри.
Андрій Іванович розбагатів, купив маєтки в Одесі та Київській губернії. Саме в Одесі Подолинський познайомився з князем Сергієм Кудашевим і його старшою надзвичайно вродливою та розумною донькою, князівною Марією. Вінчання дійсного статського радника Андрія Подолинського з князівною Марією відбулося 24 квітня 1849 р. у церкві Покрова Пресвятої Богородиці с. Мала Виска. Родина нареченої мала французько-татарсько-російське коріння, тому Подолинські стали близькими родичами російської, французької та польської аристократії, наречена була онучкою графа Октавія Шуазель-Гуфьє, правнучкою графа Станіслава-Щенсного Потоцького, власника Тульчина, Умані з Софіївкою та маєтків на Поділлі й Київщині. Рідна сестра Марії – мати Бердяєва, пізніше двоюрідний брат Сергій Бердяєв присвятив два вірші Сергію Подолинському.
31 липня 1850 року в с. Ярославці Київської губернії у Подолинських народився син Сергій – один із ґрона найталановитіших українських мислителів ХІХ століття.
У родині було двоє синів, але старший рано помер. Хлопчик був хворобливим, гімназію відвідував екстерном, але закінчив фізико-математичний факультет університету в Києві із золотою медаллю; того ж 1871 р. Сергій Подолинський захистив дисертацію на тему «Синтез цукру» й одержав диплом кандидата природничих наук.
У 1872—1874 рр. перебував у Цюриху, де продовжував вивчати медицину в університеті. У 1874 р. С. Подолинський зблизився з діячами «Київської громади» з Драгомановим, Антоновичем, Русовим. Подолинський активно фінансував український визвольний рух: він власним коштом організував вечір пам’яті Т. Шевченка, сприяв організації в Женеві друкарні, підтримував її матеріально.
Жив у Парижі, Лондоні, Цюріху, Відні, Бреславі. Сергій Подолинський познайомився з більшою частиною еміграційної російської та української соціал-демократії, у Лондоні Подолинський познайомився з Марксом, Енгельсом, листувався з ними.
Коштом С. Подолинського діяла віденська друкарні Я. Ковачева, де друкувалися українською мовою перші соціалістичні брошури — «метелики»: «Про хліборобство» (1874), «Парова машина» (1875), «Про бідність», «Правда», автором яких був С. Подолинський.
26-річним Сергій Подолинський у Вроцлавському університеті захистив ступінь доктора медичних наук, а в грудні 1876 р. — диплом лікаря в Київському університеті. Сергій Подолинський приїхав у Ярославець і організував там народну лікарню, де щоденно безкоштовно приймав понад 50 хворих із навколишніх сіл.
При цій бурхливій діяльності знайшлося місце і для власної родини. 29 червня 1877 р. у Києво-Либідській Троїцькій церкві відбулося вінчання Сергія Подолинського з юною донькою надвірного радника Наталією Якимівною Андрєєвою. Батькам Сергія не подобався нігілізм невістки, її затята революційність, тому у грудні 1877 р. молоді емігрували до Франції. Оскільки влада заборонила батькам Подолинського відсилати сину гроші, щоб він не витрачав їх на революційну діяльність, С. Подолинський влаштувався лікарем у Монпельє. Їхній син Сергій народився 17 серпня 1879 р. у Парижі.
Протягом короткого часу вийшли друком основні праці С. Подолинського: «Життя і здоров’я людей на Україні» (1878), «Ремесла і фабрики на Україні» (1880), вони перекладалися французькою, німецькою, італійською, російською, сербською, білоруською мовами. Далі праця, якій високу оцінку дав Володимир Вернадський «Праця людини та її відношення до розподілу енергії». Геніальні думки автора випередили свій час, наштовхнули В. Вернадського на відкриття вчення про ноосферу, про планетну роль людини. Через сто років його природничо-наукове пояснення процесу праці назвали «законом Подолинського».
Особиста доля Сергія Андрійовича склалась трагічно: зрада дружини, смерть від епідемічного менінгіту сина та доньки назавжди підірвали здоров’я Подолинського. У 32 роки прогресуючий параліч мозку перервав його блискучу діяльність як вченого та політичного діяча: психічна хвороба переслідувала Сергія Андрійовича з 1881 року до його смерті у 1891-му. Три роки С. Подолинський перебував на лікуванні у психічній лікарні в Монпельє та у приватній клініці в Кламарі (під Парижем). Мати увесь цей час намагалася одержати від царя спеціальний дозвіл привезти сина до Києва з умовою, що після одужання той стане перед судом.
У 1885 р. дружина привезла Сергія до Києва. Оселилися вони в своєму будинку на вул. Банковій, згодом Подолинські купили садибу з садом на Виноградній (нині вул. Богомольця), де Сергій провів свої останні шість років.
Помер 30 червня 1891 р. «от продолжительной нервной болезни». Його поховали поруч із батьком на Аскольдовій могилі, яку радянці перетворили на танцювальний майданчик. Прах сина та батька Подолинських перенесли на цвинтар у Звіринці.
...Та історія родини Подолинських, яка дала світу двох видатних людей, із яких батько став російським поетом, а син — українським ученим-енциклопедистом, громадським і політичним діячем, не закінчилася… Сьогодні Алекс Подолинський, онук, продовжує справу діда. Він він відомий у світі теоретик і практик біодинамічного сільського господарства.
