chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні Великому Українцю Миколі Сому виповнилося би 87 років

05 січня 2022 о 10:05

Микола Сом  був справжнім народним поетом. На його вірші написані прекрасні пісні. Його гуморески й зараз цитують заледве не скрізь в Україні, а що вже на рідній Київщині – й поготів. «Я нічого не писав від себе. Лише записував почуте і відчуте. Усе найкраще з мого творчого доробку більше належить фольклору — усній народній творчості». Він виростив своїми незабутніми уроками багатьох переконаних українців.

Уже після смерті Борис Олійник, Микола Томенко, Володимир Біленко, Віталій Карпенко та інші напишуть у «Слові на прощання»: «Наділений яскравим поетичним талантом, він сповна повернув його народові, не дбаючи про бодай найменший особистий зиск. Коли він щось у когось і просив, то лише для друзів і добрих справ».

Микола Сом був щедро обдарованою природою і Богом особистістю, після відходу якої утворився протяг, що не затулить ніхто, окрім нього. І трохи похолодало нам, бо без таких людей важко долати всі підйоми і круті спуски.

В день його роковин варто згадати  біографію видатного митця:

Микола Сом народився 19 грудня 1934 року в селі Требухів Броварського району, ріс сиротою. Після сільської школи Микола вступив у Київський університет імені Тараса Шевченка на факультет журналістики. Тут же Сом познайомився з майбутньою дружиною Ніною Іванівною. У гуртожитку він зустрів не лише своє кохання, а й найкращих друзів. Серед них був Василь Симоненко. У спогадах, пам’ятаємо, писав, як він iз ним уперше надибався: «Уявіть собі гуртожитську кімнату, 1952 рік. Із піснею про Сталіна починаємо день. Красивий кароокий хлопець простягає мені руку й каже: «Симоненко». А я йому: «Сом». Він мені: «Ну який же ти сом? Жиру немає, вусів немає. Ти — Сомик». Отак Василь усе життя його і кликав, а Микола його — Симоном. Бо Симоненко завжди був спокійний і врівноважений, неговіркий і мудрий, «як старий дід».

1957 року Микола Сом випустився з університету. Тоді ж виходить і перша його збірка «Йду на побачення». Як напише потім Валентин Чемерис, поетичне хрещення Миколи Даниловича почалося з аутодафе, тобто спалення. Голова колгоспу його рідного села впізнав себе в одному з віршів, викрав книжечку в сільській бібліотеці... і спалив її як крамольну. Згодом поет скаже — не без підстав, — що він став першим українським радянським поетом, збірку якого спалили в рідному селі.

У шістдесяті виходять збірки «Вікнами до сонця», «Святий хліб», «Мрія», «Вишиванка», «Дума над вогнем», а в 1970–х — «Стежка до океану», «Товариство», «Б’ю чолом!»

У той час Сом пішов і в кіно завдяки Андрію Малишку. Перший фільм — і перша удача. Пісня «Мрія» на його вірші зазвучала у стрічці «Чорноморочка». Твори поета лунали й у кінофільмах«Коли починається юність», «Хлопчики», «Артист із Коханівки», «Місяць травень» та інших. У 1960 році в телепередачі «На добраніч, діти!» шморгнула в ефір пісня «Рученьки, ніженьки», що залишалася на телеекранах 24 iз половиною роки.

З початку вісімдесятих Микола Сом перебрався в кабінет молодого автора у Спілці письменників. Дев’ять років роботи на цьому місці виявилися дуже плідними. Він написав і видав тоді кілька поетичних книг. Першою була «Присвяти і послання», яку назвали найкращою збіркою 1983 року. Саме за неї Сом одним iз найперших київських поетів був удостоєний Літературної премії імені Володимира Сосюри.

Другою книгою стала «Хроніка воєнного дитинства».У листі до Миколи Павло Загребельний писав стосовно майбутньої передмови: «Книжка твоя — геніальна! Я читав і плакав, плакав і читав, — це доля народу нашого, це його життя і його слово. Добре те, що ти зміг прийти до цього після всіх мандрів між сцілл і харібд, дріб’язку й марноти, пфуетів і пфуезії. Обнімаю тебе і вірю в тебе!»

За такий поетичний подвиг Миколі Даниловичу 1985 року повинні були дати Шевченківську премію, номінували. Але кандидатуру «радісно «зарізали» в ЦК», причиною стала його п’ятдесятирічна безпартійність.

1990–го виходить книга «З матір’ю на самоті», з матір’ю Симоненка — Ганною Федорівною. Сом записав свою розмову та додав інші архівні документи для увічнення пам’яті свого незабутнього друга. Пізніше з’являється збірка «Сто епітафій» для увіковічення пам’яті ще живих. Ховав він там усіх: від поетів, письменників, президентів до сучасних естрадних артисток і артистів.

У піднесеному настрої він продовжує писати. Виходять його книги «Як я Сталіна хоронив», «Передай кодолу», «Придибенції». «Його ліричний профіль відійшов у тінь, а натомість різко увиразнився сатиричний», — підкреслював Михайло Слабошпицький.

За роки ж незалежності Микола Сом став лауреатом премій Фонду iм. Тараса Шевченка (1999), імені Дмитра Нитченка (2000) та Олекси Гірника (2004). За вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу працю та активну громадську діяльність удостоєний звання «Заслужений діяч мистецтв України» (2006).

А поміж усіх премій він надзвичайно любив рибалити, напевне, годував фірмовою юшкою половину сучасних класиків. Він страшенно не любив молоду українську літературу за її вседозволеність, нецензурщину та назву — сучукрліт. Найбільше не любив Забужко та не давав її читати дружині, щоб «не витрачати час». А все за ті ж «матюки» та ще й iз вуст дами. На свою останню збірку вибраного збирав–побирався повсюди по тисячі, щоб її видати, а «Придибенції» видав тиражем у 100 примірників — для друзів. В останні роки здебільшого про друзів і писав, увіковічував їх у своїх спогадах. А що не кажіть, раніше він був відоміший: за вірші платили, пісні брали у кінофільми, збірки поезій друкували багатотисячними тиражами. Сьогодні — лірика не потрібна, довелося сміятися... як у дитинстві.

За своє не надто легке життя зумів заробити квартиру на Троєщині, двокімнатну, на сьомо­му поверсі. Старенькі меблі так і будуть ховати його публіцистику та неопубліковані твори. А омріяний тритомник залишиться у священних ефірах. Він не скаржився, завжди був веселий і іншим піднімав дух. «Хай йому грець», — любив повторювати Микола Данилович. І справді, хай йому грець! Головне, що пісні його співатимуть, робота його житиме.

9 лютого

Інші дати
Василь Данилевич
1872 – український історик, археолог, нумізмат, музеєзнавець, учень В. Антоновича. Автор фундаментальної праці з давньої історії Київщини «Археологічна минувшина Київщини» (1925), історіографічних розвідок про Миколу Костомарова, публікацій матеріалів про численні археологічні дослідження курганів на Сумщині, слов’янських старожитностей під Харковом.
Розгорнути
Іоанна Златоуста
Опівдні ясне сонце - на ранню весну
Розгорнути
Народився Никифор Григор'єв (Григор'єв-Наш)
1883 –  педагог-просвітянин, громадський і політичний діяч, Міністр освіти в уряді УНР, директор Соціологічного інституту в Празі, керівник українського відділення радіостанції «Голос Америки». Автор праць «Історія України в народних думах та піснях», «Основи націознання», «Українська національна вдача».
Розгорнути