16 вересня 1658 року в Гадячі за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Польщею і Україною підписано договір, що передбачав утворення у Речі Посполитій третьої складової частини федерації — Великого Князівства Руського. Воно складалось з Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств, а верховна влада в ньому, як військова, так і цивільна, мала належати гетьману, якого обиратимуть пожиттєво.
За Гадяцьким договором законодавчу владу в Україні мали виконувати національні збори депутатів від усіх земель Князівства, судову — судовий трибунал з українським діловодством; фінанси, включаючи карбування монет, також передбачались самостійними.
Армія мала налічувати 30 тисяч козаків і 10 тисяч найманців. Щороку гетьман мав право подавати польському королю реєстр із 100 козаків кожного полку для нобілітації (надання шляхетства). Греко-католицька унія скасовувались в усій державі, православ'я прирівнювалось у правах з римо-католицькою вірою, а митрополит отримував місце в сенаті. В галузі культури передбачалось заснування в Україні двох університетів, розгалуженої мережі гімназій, шкіл, друкарень.
Ще під час переговорів з польською стороною Іван Виговський видав маніфест до народу, в якому обґрунтував розрив України з Москвою, і розіслав його європейським урядам. Московія оголосила Виговського зрадником і у серпні 1658 року почала проти нього військові дії, направивши в Україну 100-тисячну армію на чолі з Трубецьким, Ромодановським і Пожарським.
Незважаючи на низку військових перемог над московськими військами, вміло керована Москвою антигетьманська опозиція розпалила в Україні громадянську війну і в 1659 році звела нанівець усі політичні й військові здобутки Виговського, змусивши його відмовитися від гетьманства, передавши булаву Юрію Хмельницькому. По цьому Виговський виїхав до Польщі і його політична кар'єра практично завершилась.
