Чому в соціальних мережах так багато безпідставної самовпевненості і самомилування? Тому що нарциси використовують Facebook чи Twitter як інструмент генерування уваги до себе? Чи тому, що сам формат соціальних мереж підтримує культуру нарцисизму? Згідно з дослідженнями останніх років, відповідь на обидва запитання — так, пише Євгенія Кузнєцова для ВВС Україна.
Нарцисизм – це розлад особистості і його слід відрізняти від здорової любові до себе.
Любити себе – природно, тоді як нарциси часто втрачають здатність співчувати іншим людям, бажання допомагати, врешті, любити когось, крім себе. Слід розуміти, що це впливає не тільки на якість життя особистості, а й на здоров’я суспільства загалом.
Останнім часом і в медіа, і в академічному світі заговорили про епідемію нарцистичної поведінки у соціальних мережах.
Якщо раніше люди демонстрували нарцистичну поведінку у вузькому колі рідних і колег, то сьогодні у них набагато більша аудиторія. Тож дослідникам було цікаво дізнатися – що є першопричиною? Чи соціальні мережі роблять нас самозакоханими, чи просто люди, які і раніше проявляли ознаки нарцисизму, користуються ними як інструментом для генерування уваги до себе?
Ще кілька років тому журнал Personality and Social Psychology опублікував дослідження Лаури Буфарді, яка спершу просила користувачів пройти психологічний тест, який визначав рівень їхньої схильності до нарцисизму, а потім аналізувала їхні профілі в соціальних мережах.
За результатами дослідження, ті люди, які мали найвищі показники нарцисизму, були найбільш активними і в соціальних мережах, публікували найбільшу кількість своїх фотографій, які автор охарактеризувала як self-promoting (Реклама себе. — Ред.), писали характерні тексти. Потім авторка дослідження попросила пересічних користувачів оцінити проаналізовані профайли і сказати, власники яких сторінок їм видаються самозакоханими.
Більшість учасників легко визначили саме тих користувачів, хто мав найбільше балів за шкалою нарцисизму за психологічним тестом.
Це дослідження підтвердило: все-таки нам не здається, що хтось поводиться в мережі надто нарцистично. Це справді характеризує особистість. І це можна визначити без складних психологічних тестів, неозброєним оком.
Підлітки і дорослі
Еліот Панек, описуючи своє дослідження онлайн-нарцисизму в журналі Computers in Human Behavior, влучно порівняв Facebook із дзеркалом, а Twitter із мегафоном. Підсумовуючи результати досліду, Панек дійшов висновку, що соціальні мережі є одним із факторів продовження підліткового нарцисизму серед старших за віком користувачів.
Молодим людям властиво переоцінювати значення власної думки. Це абсолютно нормальний етап дорослішання – категоричність суджень. Проте люди, які вже перейшли підлітковий вік, продовжують виявляти ознаки нарцистичної поведінки у соціальних мережах (особливо до цього схиляє Twitter-формат). Наприклад, самовпевнено і категорично виражають свою думку щодо речей, на яких не розуміються, дозволяють собі різкі оціночні судження щодо інших людей тощо.
У психології така поведінка чітко асоціюється із етапом дорослішання, проте соціальні мережі роблять такий формат самовираження дедалі більш загальноприйнятним.
Крім того, існують побоювання, що вчорашні підлітки, які виросли онлайн, несуть такі моделі спілкування в доросле життя, вважаючи, що це нормально. Все ж у профайлах групи із середнім віком 35 нарцистичного контенту було значно менше. Тобто з часом, якщо користувач має достатнє коло спілкування поза соціальними мережами, реальність адаптує його до більш цивілізованих форм поведінки.
Ідеальна картинка
Іншим фактором того, чому онлайн спілкування затримує нарцистичні моделі поведінки у дорослих людей, є те, що сама система більшості соціальних мереж працює на «паливі» лайків. Сторінка на Facebook чи Instagram стає прообразом життя, яке хотілося б мати. Було вже декілька камінг-аутів про те, як люди «підсіли» на сердечки, лайки і репости, і зловили себе на тому, що дивляться на світ через свої онлайн-ідентичності. Один із недавніх випадків – відео австралійської моделі, яка в сльозах відмовилась від життя в Instagram, кажучи, що то не справжня людина, а лише штучний образ.
У соціальних мережах дуже легко намалювати ідеальну картинку свого життя. Зачесані, слухняні діти, фрагменти чистісінького помешкання, безкінечна любов без непорозумінь, квіти, сердечка, чашка какао на вікні.
Таке враження, що це заданий формат, і говорити про справжні речі, які не тільки радують, але й хвилюють – проти правил. Навіщо виставляти в мережу свої проблеми? Але чому ми тоді радо ділимось позитивним? Одна із відомих Instagram-блогерів, яка здобула популярність через фото своїх дітей, зізналася: я така втомлена, що не маю сил ні на що, але я все одно роблю фото дітей, стараючись, щоб не було помітно, як брудно у мене вдома, і пишу про те, яка я щаслива, хоча це останнє, що я справді відчуваю в той момент.
Такий тип поведінки поширюється, як вірус, змушуючи мільйони людей в усьому світі відчувати власну неповноцінність. Але ж ці самі люди своєю чергою слухняно підлаштовуються під задані правила гри.
А формат задаємо ми, користувачі. І правила гри може змінити кожен для себе. Тому іноді, пишучи таку цінну власну думку, варто задуматись про власну компетентність. Оцінюючи інших — подумати про загальноприйняті норми спілкування, а малюючи картинку свого ідеального життя онлайн — подумати про те, що на дистанції «щастя» немає переможців.
