Випрати білизну, випрасувати святковий одяг, дошити і догаптувати – у передвеликодній вівторок українські жінки готували вбрання, в якому підуть святити паску, а також починали писати писанки, повідомляє Zaxid.net.
Журналісти знайшли село на Бродівщині (Бордуляки), в якому досі частково дотримуються цих традицій. Євгенії Гонтарик 75 років. У своїй шафі вона береже скарб. Його вдягає лише на великі свята. Це тибитова (шерстяна) спідниця, яку її бабуся купила ще за Австрії. Сім’я була заможна, бо за таке вбрання треба було віддати корову.
«То була така спідниця, що бабця дала моїм невісткам, обом, що з тієї однієї спідниці вийшло таких дві», – розповідає жінка.
Жінка згадує, що і мама, і бабуся у вівторок завжди готували свій святковий одяг, прали сорочки та підвивали запаски. А тоді сідали за писанки.
Нині в селі Бордуляки вже писанок не пишуть, а ще за молодості пані Євгенії це робили в кожній оселі. Насамперед дівчата.
«То до котрої ходив хлопець – то передавали, а вона мала вишити таку більшеньку хустинку в чотирьох ріжках, мала бути вишита, ще могла написати «дарую тому, хто рад серцю моєму», а як сама встидалася, то через якусь другу тітку передавала», – згадує пані Євгенія.
Їх хлопці берегли біля образів, і що більше було писанок – то краще.
«А моя баба була дуже довольна, бо то сина поважають. А котрому хлопцю не подарили тих писанок, то він був не авторитетний. І для того навіть була така пісня: а вже місяць над вербами, ідуть хлопці з торбинами, почіпляли торбиноньки на нашії писаноньки», – розповідає жінка.
Тепер жінка робить крашанки. За давньою традицією фарби лише натуральні.
«Робили колір жовтенький з кори квасниці, коричневий робили з цибулиння, бо колись фарб не було. А зелений робили з жита, то так нарвали жита і варили нагусто таку юшку і то вже була фарба», – навчає пані Євгенія.
У деяких регіонах писанки писали лише у Страсну п’ятницю або суботу. А в середу вже пекли паски.