На очі потрапило минулорічне число №11-12 «Пам’яток  історії України», майже суціль присвячене одній людині – академікові, Герою України Петрові Троньку до його 100-річчя – й підготовлене зусиллями «Фундації Героя України, Академіка Петра Тронька» та за участі волонтерів.

Почала читати  статті, присвячені життю і діяльності П.Т.Тронька — і вже не могла відволіктися. З публікацій постав не лише знаний і талановитий науковець, а й великий патріот України: «На відміну від типових чиновників-комуністів, Петра Тимофійовича спрямовувала наснага служити своєму народові за будь-яких обставин, послідовно і далекоглядно втілювати в життя тверді переконання українця-державника» (О.Неживий. Ідеологія українського державника).

Впродовж 21 року академік П.Тронько очолював Українське товаристо охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК).

Відродження Золотоверхого Михайлівського монастиря. Створення і дбайливе плекання всесвітньо відомої Троньківки — Музею народної архітектури та побуту  України. Та й сама ідея українських скансенів, її наполегливе втілення також належать Тронькові.

Реконструкція Золотих воріт, головної київської фортифікаційної брами ХІ століття. Відродження Національного  музею-заповідника «Хортиця» — сакрального місця козацької слави. Грандіозний проект «Історія міст і сіл Української РСР» (26 томів). 100-томна науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією» з академіком П.Троньком на чолі редколегії. Захист понад 300 древніх українських міст від знищення. Оберігання міст-пам’яток Батурина, Кам’янця-Подільського, Чернігова. Створення 21 історичного заповідника. Це лише дещиця з того, що вдалося втілити Петрові Тимофійовичу Троньку за час керування УТОПІК.

Аж поки, як зазначено в одній із сучасних публікацій, «П.Т.Тронько був змушений 1988 р. залишити посаду голови УТОПІК…»

Що ж  – чи хто – змусили академіка залишити близьку його серцю справу, яку він робив натхненно і ефективно? Світло на це питання проливає те ж таки  ювілейне число «Пам’яток України», де в рубриці «Слово-пам’ятка» вміщені стенограма пленуму Українського товариства пам’яток від 21 листопада 1988р., на якому Петра Тимофійовича Тронька було усунуто з посади, та інші публікації на цю тему. З них ми дізнаємося, що за перебудовних часів, в Україні напередодні Незалежності, відбувалося огидне цькування «невгодного» академіка — в кращих радянських «традиціях». «Начальство» з ЦК КПУ та Радміну  вирішило «замінити»  українського патріота  на свого ставленика.

Стенограму цього дійства справді неможливо читати без брому. Риторика та термінологія, якими оперують тодішні очільники, не викликає жодного сумніву в тому, хто організатори та диригенти: «… Керівництво Правління Товариства слабо опирається на актив… послабились ділові контакти з міністерством культури, Держбудом, комсомолом, творчими спілками… Керівництво не завжди займає конструктивну позицію…не відчувається ощадливого підходу використання коштів Товариства…» Ну і, звичайно, «… морально-психологічна обстановка в апараті Правління товариства загострилась…» ( з виступу заступниці Голови РМ УРСР М.А.Орлик). У підсумку – М.Орлик вносить «від імені президії Товариства, від імені ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР… пропозицію про переобрання т.Тронька П.Т. на посаді голови правління Товариства».

Спроби П.Т.Тронька опонувати та виступи його колег-однодумців були переконливими, звернення академіка Д.Ліхачова на захист Петра Тимофійовича було вагомим аргументом — але не для компартійно-номенклатурних погоничів. «Кричитні» виступи – з розписаними ролями й заздалегідь підготовленими тезами  - мали створти видимість дискусії, хоча все було вирішено наперед. Академіка Тронька «прибрали». Головою Товариства був обраний  (також академік) Петро Петрович Толочко.  Директор Інституту археології НАН України, член наукової ради «Українського історичного журналу». Автор тез, про які згадується у «Пам’ятках…» —  про те, що української нації не існує, що ніякого Гододомору в Україні не було і що фраза «В кожному українцеві дрімає Мазепа» засвідчує «ненадійність» українців. А ще – майбутнього лауреата премії митрополита Макарія  за 2012-13р.р. в номінації «История России» (за працю «Ярослав Мудрый»),  отриманої з рук московського патріаха Кіріла. Головою УТОПІК пан Толочко був аж до 2015 року.

Цілком закономірно виникають питання: як ведеться Товариству зараз? Хто керує ним, хто опікується українськими пам’ятками? Як захищає й відстоює безцінні скарби українських історії та культури  нинішнє УТОПІК? Адже мало не щодня стає відомо про чергове знищення унікальної архітектурної пам’ятки на догоду хижим забудовникам чи про остаточне перетворення на руїну чергової історичної споруди.

Спробувала знайти якусь інформацію про нинішнє керівництво УТОПІК – біографії чи щось таке. Майже марна справа.

Хіба що… Зберігся лист академіка П.Тронька до першого секретаря ЦК КПУ В.Щербицького, де він просить «знайти можливість реабілітувати мене в очах громадськості республіки». Лист, мені видається, дещо розставляє на свої місця. Цитуємо: «15 листопада ц.р.(1988р. – Ред) на засіданні правління Товариства під час розгляду поточних питань, за наполяганням інструктора відділу культури ЦК КПУ тов. Пархоменка (він не є членом Президії) – як він підкреслив, за дорученням ЦК КПУ – було вирішено скликати 21 листопада пленум Товариства для розгляду організаційного питання… До 21 листопада тов. Орлик, заступник Голови Радміну УРСР,  працівники відділу культури ЦК КПУ т.т.Дроб’язко і Пархоменко розгорнули підготовку до проведення організаційного пленуму правління Товариства, дали вказівки заступникам голів облвиконкомів (вони ж голови правлінь обласних організацій Товариства охорони пам’яток) провести необхідну роботу серед членів правління своїх областей, щоб вони проголосували за переобрання мене з поста голови Товариства. Такі ж вказівки були дані багатьом іншим членам пленуму, які працюють у Києві на партійній роботі, в наукових установах, інших організаціях. Ними ж були заздалегідь підібрані кандидатури для виступів, в т.ч. і такі, які повинні були сказати якомога більш недоброго на мою адресу». 

В листі до М.А.Орлик, тодішньої заступниці голови РМ УРСР, академік Тронько пише прямо: «Як готували цей пленум і яка міра участі в його підготовці була Ваша особисто і товаришів з відділу ЦК КПУ Іваненка і Пархоменка – нехай все це залишиться на Вашій совісті…»

На сайті «Відлуння віків» (український пам’яткоохоронний інтернет –ресурс):  дізнаємося про керівний склад Громадської організації «Українське Товариство Охорони Пам’ятой Історії та культури»:

Голова: БУР’ЯНОВА Марія Іванівна, кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.

Перший заступник голови: КОЖУШКО Богдан Васильович.

Заступник голови: ПАРХОМЕНКО Микола Трохимович, Заслужений працівник культури України.

Вчений секретар: ТИТОВА Олена Миколаївна, кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.

Таким чином, виходить, що особа, яку згадує П.Т.Тронько як куратора від ЦК КПУ М.Пархоменка, котрий виконував не останню роль у підготовці «пленуму», -  нині керує Товариством у ролі заступника його голови…

З публікації Богдана Андрієвича «Марне товариство» на сайті Prostir.Museum:  дрібку інформації знаходимо нарешті й про голову УТОПІК: «…Новим головою Товариства замість відомого археолога академіка Петра Толочка обрали пенсіонерку Марину Бур'янову, яка в часи комуністичної диктатури очолювала… групу лекторів Київського музею Леніна. Її заступником лишився Микола Пархоменко – інструктор Центрального комітету Комуністичної партії України. Ось така у нас декомунізація у пам'яткоохоронній сфері…»

Тобто з морально-етичними та професійними засадами ніби все зрозуміло. А як зі статутною діяльністю? Б.Андрійович переконаний, що «…всі пункти статут в практичній діяльності або ігноруються, або виконуються «з точністю до навпаки». Зокрема, зазначає автор, не залучаються громадяни, колективи підприємств, установ, громадських організацій «до  участі у виявленні, вивченні, охороні, реставрації та популяризації пам’яток, в тому числі стосовно внесення пропозицій взяття об'єктів на державний облік»; не розроблено «проектів цільових комплексних програм, концепцій та рекомендацій щодо збереження і використання пам’яток; не здійснюється «громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини»; «…не було створено науково-методичних рад, громадських формувань (секцій, комісій, клубів за інтересами), які б об'єднали вчених, діячів культури, фахівців різних галузей знань, творчу молодь»; Товариство «не організовує наукових експедицій з виявлення та охорони пам'яток, не створює експозицій музеїв, і не здійснює пропаганду досвіду участі громадськості в збереженні культурної спадщини»;  «ігнорує та агресивно сприймає співпрацю з іншими громадськими організаціями, сферою діяльності яких є охорона культурної спадщини».

На думу автора публікації,«Бюро колегії Головної ради Товариства як оперативний орган, створений для керівництва повсякденною діяльністю Товариства, узурпувало владу і всі фінансові надходження від господарської діяльності».

З усього цього випливає, що УТОПІК, перетворившися на таку собі синекуру, дрейфує в тихій затоці: й не топиться, щоб аж геть булькнуло, й не видибає: на такі-сякі харчі стерновим не бракує, і  досить з того.

На харчі? Такі-сякі? А постривайте-но: тут починається не менш цікаве, але значно захопливіше. Принаймні, мало би бути таким для органів, у чиїй компетенції пильно придивлятися, де, хто й за яким віником тишком-нишком набиває щоки.

Як відомо, головний офіс УТОПІК розташований у надзвичайно привабливому історичному місці – на вулиці Лаврській, 9, корпус 19, поряд із Київо-Печерською Лаврою. Допитливі кияни й гості столиці стверджують, що у дворі офісу не протовпитися від дорогих автівок, чиї господарі, вочевидь, прибувають ними на  щоденну нелегку працю. З якого б то дива? Може, зарплати в них як у нинішніх суддів?  Б.Андрійович стверджує, що «загадка  розгадується просто: з тих 2785,15 квадратних метрів, які офіційно займає Товариство в будівлі, що належить до державної власності, більшість площ здаються різним комерційним структурам, причому держава від оренди своєї власності не отримує нічого. Звісно ж, гроші за оренду приміщень сплачуються… Тільки в чию кишеню?»

У Заяві Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (березень 2016 р.)  зокрема, говориться «Ще у жовтні 2015 року перевіркою Рахункової палати було встановлено, що у приміщеннях, на які претендує УТОПІК, перебуває 12 сторонніх організацій, зокрема: ТОВ «Владіком», Центр практичної психології «Альфа-Генезис», ФОП «Дульський», ТОВ «Лакі Рум», ГО «Міжнародна асамблея антикорупційне бюро», ГО «Союз чорнобильців», Центр досліджень енергетики, ТОВ «Єврогаз груп сервіс», ТОВ «Укрбізнесактив», Синодальний відділ УПЦ, ТОВ СП «Оберіг», ТОВ «Експо Софія»».

Дирекція Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника намагалася розв’язати проблему в судовому порядку-   через «відмову керівництва УТОПІК укладати договір оренди з Фондом держмайна на корпус № 19, який перебуває на балансі Заповідника, і який УТОПІК займає, не маючи на те передбачених чинним законодавством документів». Цікавилися ситуацією й контрольно-ревізійні органи, й Рахункова палата.  Наприклад, у Звіті Рахункової палати «Про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених Міністерству культури України на збереження історико-культурної спадщини в заповідниках, здійснення заходів з охорони, паспортизації, інвентаризації та реставрації пам'яток культурної спадщини», затвердженому Рішенням Рахункової палати   від 24.11.2015 № 9-1, зазначається:«Аудитом встановлено, що в порушення умов розділу ІІ пунктів 6 і 7 охоронного договору від 01.07.1996 (без погодження із НЗ «Києво-Печерська Лавра» та за відсутності письмового дозволу Мінкультури) Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (далі – УТОПІК) провело поточний ремонт і перепланування 300 кв. м приміщень пам'ятки».

Отже, виходить, що  замість займатися своїми статутними обо’язками – дбати про збереження пам’яток історії та культури – УТОПІК на власний розсуд розпоряджається пам’яткою архітектури, переплановуючи, як заманеться, здаючи її в суборенду «стороннім організаціям» і таке інше.

Олександр Неживий, відповідальний секретар журналу «Пам’ятки України», характеризує нинішню ситуацію  лаконічно: «Над Україною нависла загроза втрати національної спадщини». На його переконання, слід  «Очистити і вдихнути нове життя в Українське товариство охорони пам’яток для того, щоб воно так само по-бойовому і компетентно дбало про історико-культурну спадщину, як робило це на волонтерських засадах за набагато скрутніших обставин тоталітарного часу 1960—1980-х років…» (О.Неживий. Ідеологія проукраїнського державника. «Пам’ятки україни», №11-12, 2016р.)

 Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»