У травні, третього четверга, святкують день вишиванки. У містах і селах України, та й по всіх найдальших усюдах, де мешкають українці, розквітає розмаїте, вишукане вбрання, на тлі якого людські обличчя стають прекраснішими та одухотворенішими.
Відзначати день вишиванки запропонувала Леся Воронюк – на той час студентка історичного факультету Чернівецького університету, а нині – письменниця і журналістка. Одного травневого дня 2006 року вона, її друзі та дехто з університетських викладачів прийшли у вишиванках до вишу. А через 10 років, презентуючи в інвано-франківському кінотеатрі «Люм’єр» перший документальний фільм про вишиванки «Спадок нації», авторка ідеї та сценарію Леся Воронюк уже розповідала, що наш День вишиванки став міжнародним – його відзначають у 60 країнах світу.
Цього дня відбуваються конкурси на кращу вишиванку та знімок у вишиванці (знімків, до речі, з’являється у соцмережах безліч, і справді на них – не лише українці).
2015 р. була започаткована акція «Подаруй вишиванку захисникові», в якій узяли участь люди з понад 50 країн: сотні вишиванок передано у Донбас, нашим славним воїнам.
Вишиванка є чи не основною частиною українського національного вбрання, яке, разом із рушниками, дбайливо носилося і зберігалося, передавалося у спадок. Скриня з посагом містила, насамперед, сорочки, що їх дівчина вишивала власноруч. У найбіднішої дівки зазвичай було не менше 30 сорочок, а в найбагатших – і до 300.
Старі, молоді й малі – всі носили вишиванки. Навіть немовляті мама чи бабуся вишивали сорочечку.
Слід знати, що вишиванка — це не тільки і навіть не стільки красивий одяг – це оберіг, у якому священну роль відіграють і колір ниток, і орнамент, і манера, й навіть кількість стібків. Фахівці стверджують, що українська вишиванка є кодом, із допомогою якого нація тримає й передає свої найбільші цінності: життя, любов, пам’ять, свободу, віру, щастя, добробут.
Знавці одразу вирізняють, і звідки походить вишиванка.
Борщівські — вишиті переважно чорним кольором ниток. За одним із переказів, у давні часи в одному селі над Дністром мешкала дівчина-красуня – працьовита, весела, привітна, доладна й до співу, й до танцю, й до щирої розмови. Закохався у дівчину коваль; був він пихатий, недобрий, та ще й до грошей ласий. Попри те, дівчина також його покохала. Вже йшлося до весілля. Аж завітав до села панський економ зі своєю донькою. Не дав Господь їй ні розуму, ні вроди, зате у батька водилися чималі грошенята. Покинув коваль свою кохану та й нумо залицятися до багатійки! З туги та печалі кинулася дівчина у Дністрові води, й понесли вони її тіло до синього моря. Сумуючи, вишили її подружки собі сорочки чорними нитками, а те вгледівши, перейняли дівки вишивку й по довколишніх селах.
Буковинську вишиванку давніше у краю називали «ляпанкою» — за пишність та велику кількість вишитих гладдю квітів. А ще «буковинка» — найважча з-поміж вишиванок: у середньому вона важить до 10 кілограмів! Це за рахунок бісеру, яким рясно оздоблюють свої витвори місцеві майстрині. До речі, нині вишиванка з Буковини — найпопулярніша у сучасних модниць.
«Білим по білому» — характерна вишивка для Полтавщини. Витончена, ніжна, з рослинним чи рослинно-геометричним орнаментом, вона символізує зв’язок людини з попередніми поколіннями її роду.
Слобожанщина (нинішні Харківська та Сумська області, слобідська частина Луганської та невеличка частка Донецької) дістала таку назву, відколи вільні козаки заснували тут свої поселення – слободи. Слобожанська вишиванка дуже часто – на червоно і чорно; багато червоно-білих та червоно-зелених сполучень. Вишивка тут особливо символічна: дерево – символ роду і родючості, птах – символ волі, трикутники вістрями одне до одного – символ Світу і Засвіту. В рослинному орнаменті кожна квітка має своє притаманне значення.
Вишиванка, вишивка – оберіг української душі, духовне опертя у найтяжчі години. В радянських таборах українки потай вишивали картини, хустинки, навіть сорочки. Нитки і тканину передавати було заборонено, тож доводилося винаходити різні замінники.
В родині моєї посестри, письменниці Лесі Романчук, зберігається багато вишитого руками її мами, пані Лідії Романчук-Ясень, повстанської медсестри і зв’язкової. Кожна робота по-своєму унікальна, але, споглядаючи одну із них, важко стримати хвилювання. Червоні троянди в зеленому листі на суворому чорному сукні. «Полотно» — шматки старих наглядацьких шинелей. Нитки – хірургічний шовк із медичної частини, пофарбований у різні кольори медпрепаратами…
Нині українські вишиванка та орнамент дуже популярні у світі. Валентино і Гуччі, Жан-Поль Готьє і Джон Ґальяно використовують їх у своїх колекціях. На кінофестивалі у Канні відома французька актриса Мелані Тьєрі була вдягнена у вишивану сукню від українки Віти Кін. Співачка і телеведуча Келлі Осборн, яка вдягається у вишиті сукні й сорочки від Юлії Магдич, написала на своїй сторінці у Інстаграм: «Люди можуть думати, що Нью-Йорк – серце моди, але я думаю, це Україна…» Розкішні вишиванки від Оксани Караванської й Роксолани Богуцької вдягають наші й зарубіжні знаменитості.
Та й загалом українці та українки дедалі частіше вбираються у національні строї, й то не лише на Різдво чи Великдень, на День Незалежності чи День Прапора, а й просто – щоб почуватися святково, навіть у будні.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
