uk.wikipedia.org
Наталії було 27 років, коли вона овдовіла. Теофіл Кобринський був для Наталії людиною, якій можна довірити найпотаємніші думки, отримати дружню пораду в найделікатнішій справі. У Снятині, де, ніби одна мить, минули п’ять років подружнього щастя, Наталія залишатися не мала сил – повернулася до рідного Болехова.
Рідні стіни не лише допомагали у гірку годину. Тут на жінку чекала її правдива розрада й пожива для роздумів — велика батькова книгозбірня. Отець Іван Озаркевич любив книгу сам і своїх дітей привчив до читання. Шевченко і Квітка-Основ’яненко, Гоголь і Франко, французька філософія й польське мистецтвознавство відкривали неосяжні обшири художнього слова і думки.
Рід Озаркевичів був давнім і шанованим у краї за свою просвітницьку діяльність. Дід Наталії, о.Іван Озаркевич, вихідець з Полтавщини й греко-католицький священик – «батько» українського аматорського театру, палкий популяризатор творчості українських письменників – ставив п’єси І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, свої власні.
Батько, Іван Іванович Озаркевич — також священик УГКЦ, крім того, письменник і перекладач — був депутатом Галицького сейму та австрійського парламенту. В селі Белелуї, де мав парафію, створив громадську організацію «Руська бесіда».
Тут, у Белелуї, 8 червня 1855р й народилася Наталія Іванівна Озаркевич. Крім неї, у подружжя о.Івана та їмості Теофілії (з дому Окуневської) було четверо дітей. Всі стали інтелігентними, освіченими людьми й переконаними українцями.
Початкову освіту Наталія отримала вдома. Вільно володіла, крім рідної української, польською, французькою, німецькою, російською мовами. Мала хист до малювання та музики.
1874р. Наталія вийшла заміж за геолога і священика Теофіла Кобринського, чудового музиканта і співака, збирача українського фольклору, невтомного с івача на ниві просвітництва. Людина високосвічена, широких поглядів, о.Теофіл всіляко сприяв духовному й інтелектуальному зростанню дружини. Саме він якось приніс Наталії книгу Д.С.Мілля «Про неволю жінок». Відтоді думки про стан жінки в суспільстві, про «реформу жіночого ґаздівства» її вже не полишали.
Слід сказати, що у Європі ідеї рівності жінок та чоловіків оволоділи думками інтелігенції від 1860р., а через десять років вони долинули й до Галичини.
За якийся час по смерті чоловіка Наталія Кобринська вирушила до Відня. Почала відвідувати студентське товариство «Січ», де зазнайомилася з Остапом Терлецьким, письменником і приятелем І.Франка. Саме Терлецький порадив Наталії писати оповідання. Вже перші оповідання – «Пані Шумінська» («Дух часу»), «Задля кусника хліба» — мали неабиякий успіх, про них схвально відгукнувся в листі до авторки Іван Франко. А 1883р. в Коломиї Н.Кобринська познайомилася з Франком особисто. Завдяки Каменяреві вона дійшла висновку: «Лиш на національних підставах може піднестися маса до загальної культури і цивілізації».
1884р. Наталія Кобринська створила у Станіславі (нині Івано-Франківськ) «Товариство руських жінок». «Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків», — зазначала ініціаторка.
1887р. у Львові сталася справді знакова подія: зусиллями Наталії Кобринскої та Олени Пчілки вийшов друком український жіночий альманах «Перший вінок». На його сторінках були вміщені вірші, прозові твори, статті Олени Пчілки, Дніпрової Чайки, Лесі Українки, Ольги Франко, Уляни Кравченко та інших видатних українок.
Того ж року Наталія вирушила до Швейцарії – слухати лекції, головним чином - на тему жіночої емансипації.
У 1893—1896р.р. Н.Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека», видала три книги альманаху «Наша доля», де друкувалися вірші та проза жінок, їхні літературні огляди, статті про жіночий рух. В альманаху було оприлюднене і звернення до австрійського уряду — про дозвіл жінкам навчатися в університетах та створення дитячих садочків, зокрема в селах.
Наталія Кобринська ініціювала подання петицій до Галицького сейму з вимогою надати можливість жінками вступати до університетів, заснувати першу жіночу гімназію, дозволити дівчатам навчатись у класичних гімназіях. У «Відозві до руського жіноцтва» Наталія закликала жінок організовуватися для створення дитсадочків, а сама у Болехові створила садочок, де дітей виховували в українському дусі та традиціях.
1899р. Наталія вперше прибула до Великої України. Спілкування з І.Нечуєм-Левичцьким, М.Старицьким, О.Пчілкою в Києві, Б.Грінченком та М.Коцюбинським – у Чернігові – справило на письменницю величезне враження.
Повернуввшись до Галичини, Н.Кобринська вступила у публічну полеміку з соціалістами, які тлумачили питання рівних прав жінок та чоловіків з позицій «вільного кохання», тоді коли письменниця наголошувала на «економічній незалежності жінки від мужчини» та необхідності створення можливостей самореалізації жінки у всіх сферах суспільного життя. Наддніпрянські друзі, на думку Кобринської, розуміли й поділяли її погляди значно більшою мірою, ніж земляки.
Прикметною є дискусія Наталії Кобринською з Кларою Цеткін. Остання стверджувала, що експлуатація жінок можлива лише за капіталізму, тож варто змінити лад на соціалістичний, як «жіноче питання» зніметься з порядку денного саме собою. Кобринська була переконана, що «подвійна праця» жінки – на роботі та вдома – нікуди не подінеться навіть якщо настане цілковитий соціалізм. Власне, вона була першою жінкою, яка заявила, що вирішення соціальних питань не розв’язує проблеми дискримінації жінок.
На межі століть Н.Кобринська захоплюється модерністською творчістю К.Гамсуна, Г. Ібсена, А.Стріндберга (про творчість двох останніх пише статті для «Літературно-наукового вісника»). Ці автори справили вплив і на саму письменницю, що певною мірою позначилося на її творчості .
1912р. Кобринська відновила діяльність видавництва «Жіноча бібліотека». Плекає великий задум: друкувати твори — українських та зарубіжних авторів про долі жінок, які могли би стати благородним прикладом для інших.
Однак втілити грандіозні плани не вдалося: на порозі постала Перша світова війна. В долю письменниці війна постукала у прямому сенсі: 1915р. її заарештували за звинуваченням у шпигунстві на користь Російської імперії. Все могло окошитися концтабором. Визволити Кобринську допомогли друзі-адвокати, зокрема — письменник А.Чайковський.
1918р. Наталія Кобринська підготувала свою останню збірку оповідань — «Воєнні новели». Твори збірки сповнені болю за народ, який перебуває по різні боки кордону й чиї діти воюють одне супроти одного.
Наприкінці січня 1920р. в Болехові перша українська письменниця-феміністка померла. Тяжко хвора на тиф, цілковито самотня. Стояли люті морози, до її хати якийся час ніхто не навідувався, тож датою смерті записали ту, коли її знайшли – 22 січня…
Тут-таки, в Болехові, Наталію Кобринську й поховали. Незавдовго до смерті вона просила написати на її надгробку: «Мене вже серце не болить»...
У перші роковини смерті Hаталії Іванівни Кобринської галицькі письменники-українці видали збірку творів її пам'яті, під назвою «Першому українському борцеві за права жінки».
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
