memory.gov.ua

Великий тенор
Лучано Паваротті назвав  Солов’яненка одним
з найкращих тенорів світу. Він виступав на сценах «Ла Скала» і «Метрополітен-опера»,
гастролював цілим світом і отримував спокусливі пропозиції від найвідоміших
театрів — і незмінно повертався до
рідної України.  

Анатолій Солов’яненко народився у місті Сталіно (нині — окупований
Донецьк), у шахтарській родині. Батьки майбутнього співака захоплювалися
оперним співом, самі виступали в аматорських виставах «Наталка Полтавка» М.Лисенка, «Запорожець за Дунаєм»
С.Гулака-Артемовського та інших. З раннього дитинства Анатолій також брав
участь у самодіяльності.   Однак на
початках обрав фах «технаря»: 1949р.  вступив на гірничий факультет
Донецької політехніки. Тут його одразу залучили до    інститутського ансамблю. На виступи соліста
сходилися не лише студенти, а й викладачі. Юнак почав серйозно замислюватися
про співоче майбутнє. 

1952р. була невдала спроба вступити до вступити до
Ленінградської консерваторії. Повернувся до політехніки, 1954р.закінчив
навчання, викладав у своєму виші нарисну геометрію. Тим часом брав уроки у
соліста Донецької опери, відомого тенора Олександра Коробейченка. Під час
«звітного» концерту вмвторпів Донеччини у Києві привернув увагу фахівців своїм
унікальним голосом, дістав можливість виступити в концерті на Всесвітньому
конгресі профспілок у Москві і… надійшла пропозиція стажуватися в Мілані, у Театрі
делла Скала. Навчався італіському бельканто у відомого  тенора Дженнардо Барра,  

22 листопада 1963р. на сцені Київської опери відбулася
прем’єра опери «Ріголетто». Це була і Солов’яненкова прем’єра – у ролі герцога
Мантуанського. 

В січні 1964-го –
знову стажування в «Ла Скала», а наступного року – перемога на конкурсі естрадної пісні «Неаполь проти всіх». Познайомився
з великим Л.Паваротті та П.Домінго, які називали його рівним собі за
майстерністю, Джиною Лолобриджидою (з відомою акторкою дружньо листувався, а
згодом  -вже у незалежній Україні, вона
гостюіала в родині Солов’яненків).

Повернувшись, отримав запрошення до московського Великого театру. І відмовився –
прагнув бути в Україні. 

Від 1965р.
Анатолій Солов’яненко — соліст Київської опери. Впродовж  28 років життя на сцені й
сценою виконав понад 20
партій в операх М.Лисенка, П.Гулака-Артемовського, Д.Верді, Д.Пуччині, Г.
Доніцетті, П.Чайковського,
М.Римського-Корсакова та інших композиторів. Записав 18 платівок – арії,
романси, українські народні пісні. Дотречі, українська пісня у виконанні Солов’яненка
просто-таки заворожувала слухачів. А співак невтомно популяризував рідну пісню
під час численних гастролей. А гастролювати йому випало цілим світом – від
Японії до Канади, від Бразилії до Нової Зеландії, від Китаю до США...   

Понад рік  Анатолій Солов’яненко виступав
у нью-йоркській «Метрополітен-опера»,де
виконав головні партії у 12 творах класиків оперного мистецтва. 

Після аварії на ЧАЕС  А.Солов’яненко кілька разів виступав з концертами у Чорнобилі.

1993р.
сталося те, що часом дипломатично іменують «творчими розбіжностями з
керівництвом театру». За цим формулюванням – перепони у отриманні ролей та
концертуванні, доноси, дріб’язкові зачіпки… Тодішній парторг  театру навіть виступив проти відзначення Солов’яненка
Ленінською премією, бо той «не є членом КПРС і взагалі антирадянська людина». (До речі, А. Солов’яненко справді ніколи не
був членом компартії й не виконав  жодної
пісні на славу «керівної й спрямовуючої». А грошову частину Ленінської премії
передав до Фонду миру). 

Слід додати, що співак ніколи не дозволяв із собою
панібратства. Ніколи не співав на застіллях, «під чарку», не сприймав  п’яненькі пропозиції на кшталт: «Толю, ану заспівай!»
Його почуття власної гідності було до вподоби далеко не всім начальникам, та й
колегам, зрештою,теж. Словом, була створена атмосфера, в якій працювати ставало
дедалі складніше.  Солов’яненко залишив сцену Театру опери і
балету, якій віддав майже 30 років життя, і зосередився на концертній діяльності.
 

Він
був, без перебільшення, улюбленцем мільйонів. Йому пропонували фантастичні
гонорари у десятках театрів світу. Тричі надходили «царські» пропозиції з
Великого театру. Але він хотів залишатися на рідній землі.   Навіть
коли отримував пенсію 49 гривень з копійками…

В рідній землі великого співака і поховали. 29 липня 1999р.
Анатолій Борисович Солов’яненко помер від інфаркту в Козині неподалік Києва, на
 дачі, де мешкав з рідними.  

Мало не через 10 років – 2008-го — А.Б.Солов’яненку було
присвоєне звання Героя України. 

Зрештою, чи мають якесь значення ордени та звання, якщо
при житті – слава і любов багатьох-багатьох людей, а по завершенні земної
дороги  – безсмертя?..