На Покрову Раїсі Кириченко виповнилося би 75 років

youtube.com

14 жовтня, серед воєнного лихоліття 1943-го, на благословенній Полтавщині — в с.Корещина, у фронтовика Панаса Коржа та його дружини Марії народилася донечка. Назвали Раїсою.

Родина Коржів була великою (крім Раї, у подружжя було четверо синів), працювитою та дружною. Батьки вчили дітей не цуратися жодної роботи, бути добрими до людей і берегти гідність.

Раїса знала селянську тяжку роботу змалку, була беручкою і вміла все: копати й сапати, косити й варити, пасти й доїти корови. А найбільше любила співати. З батьковою старенькою гармошкою вибиралася на вишню і звідти, мало не з вершечка, тішила піснями все село. Тоді ж і намріяла стати артисткою.

Співала, навчаючись у Землянківській школі – й солісткою в хорі, й сама. От уже і по селах з концертами почала їздити, а коли її появу на котрійся клубній сцені зустрічав шепіт: «Яка гарна! А голос який!..» — відчувала себе такою щасливою…

Допомагала родині, заробляла трудодні: з 16 років підміняла доярок на фермі, видоювала тричі на день по 14 корів. Мама казала: «Ти й уві сні корів доїш!» — спляча дівчина несамохіть стискала й розтискала пальці…

Під час одного з сільських концертів дивовижний Раїсин голос почув керівник народного хору Кременчуцького автозаводу Павло Оченаш. Від січня 1961-го Раїса Корж – солістка цього хору. У 1962р. працює у Полтавському жіночому хоровому ансамблі «Веселка». За концертмейстера та баяніста ансамблю, Миколу Кириченка, у грудні 1963-го Раїса вийшла заміж – велике взаємне кохання тривало до останнього її подиху…

Працювала у відомих вокально-хореографічних ансамблях «Льонок», «Веснянка»; від січня 1968р. – солістка Черкаського народного хору. Приходить слава: Раїсу Кириченко називають символом української жінки, Берегиною, Козачкою (за улюбленою багатьма піснею «Пане полковнику…»).

Народна артистка України, лауреатка Шевченківської премії, повний кавалер Ордена княгині Ольги… Гастролі, квіти, овації. Німеччина, Польща, Болгарія, Канада, Америка. Туніс, Алжір, Монголія, Філіпіни. Ще — Україна, Білорусь, Середня Азія, неопалювані готелі, холодні вагони, сцени, на яких, здається,крижаніє все тіло….

Пісня зігрівала, рятувала, огортала життєдайним теплом. Переповнені вщерть зали аплодували їй стоячи, її обожнювали, їй писали палкі зізнання в любові.

У 1987р. Раїса Кириченко повертається на Полтавщину. Створює ансамбль «Чураївна». Згодом співачка згадувала: «За рік об’їздили мало не всю Полтавщину… З якими людьми довелося зустрітися, які концерти відбувалися! Пережити таке єднання співачки із слухачами дано далеко не кожному артистові. Стомлені, зморені поверталися у холодні готелі, але в душу нам світили радістю людські очі…»

Коли Україна стала незалежною, Раїса Панасівна виконала і записала цілу низку патріотичних пісень, а також цикл «Пісні Марусі Чурай», невтомно працювала над відродженням української пісенної культури.

Вона ніколи не забувала про свій край. Співала у сільських клубах, світячись під захопленими поглядами земляків. У рідній Корещині вклала власні кошти у будівництво церкви, ремонт школи, клубу. Адже, як сама написала: «…наш дім — не тільки своя хата, подвір’я та город, а й село, зрештою, вся Україна. Хто її прибере, прикрасить, зробить охайною – хто, коли не ми, її сини і дочки?..».

Потім прийшла біда. Тяжка хвороба нирок. Раїса Кириченко мало не рік лікувалася в Київському інституті хірургії і транспланталогії нирок. Щойно бодай трішки ставало краще, як вона знову опинялася на сцені. Але лікарі були категоричними: потрібна пересадка нирок,обох. Інакше…

Операції зголосилися зробити в Німеччині, у Бремені. Але ні грошей, ні часу для їхнього збирання просто не було. На українському радіо пролунав заклик Емми Бабчук до всіх українців — допомогти співачці. Люди часом несли до лікарні всі свої невеликі заощадження. Згуртувалися відомі артисти – В.Зінкевич, Тамара Луценко, Ніла Крюкова, інші – зібрали гроші під час благодійного концерту в палаці «Україна».

Однак грошей все одно бракувало. Умовою трансплантації та безкоштовної двотижневої реабілітації стала згода взяти німецьке громадянство. Вона відмовилася: «Люблю свою маму, люблю чоловіка і понад усе люблю свою Україну».

Оперували Раїсу Панасівну в Києві. Ледь одужавши, повернулася на сцену. «Я вдячна всім, хто вимолив мене у Бога», — сказала тоді вона. Попереду були ще 8 років натхненного творчого життя.

Востаннє співачка вийшла на сцену 5 листопада 2004р. ЇЇ сольний концерт мав назву «Раїса Кириченко благословляє друзів».

9 лютого 2005р. Раїси Панасівни Кириченко не стало. У Києві попрощатися з нею прийшли тисячі людей. Поховали народну співачку в рідному селі, на тихому цвинтарі. Поруч із мамою…