Минулої суботи в Полтаві, де тривалий час жила воістину народна артистка, відбулися велелюдні урочистості з нагоди відкриття довгоочікуваного пам’ятника. В них узяли участь очільники Полтави та області, колеги Раїси Панасівни, громадськість. Найбільш хвилюючу церемонію відкриття знайомого всім образу перед очима присутніх доручили чоловікові Раїси Панасівни, також знаному артистові Миколі Кириченку та юній співачці, землячці «сучасної Чураївни» з Глобинського району Наталці Шинкаренко, котру Майстриня інколи називала своєю наступницею.
Біля фігури найвідомішої «козачки» України на повен зріст з обох боків постали також закарбовані в камені й металі знакові для її творчості «неформальні» символи України — калина, вінок зі стрічками, рушник, бандура та скрипка. Серед них — напис: «Дарую вам, люди, на свята і будні ту пісню, що в серце з дитинства взяла». При цьому кожен, хто приходить сюди вдень, чує пісні Раїси Кириченко, чимало з яких народжувалися й «відшліфовувалися» саме тут, у «старому» приміщенні обласного радіо, біля якого і спорудили пам’ятник. Саме в тій скромній «радійній» студії вона записала близько 200 своїх пісень.
Стосовно художньої цінності пам’ятника, то про смаки, як кажуть, не сперечаються, але... «УМ» уже писала про те, що його проект не вражав художньою довершеністю. Хоча б тому, що вийшов надто традиційним і фактично повторював стилістику першого, далеко не найвдалішого пам’ятника співачці на подвір’ї школи, яку вона закінчувала, в селі Землянки Глобинського району. Згодом над удосконаленням обрисів Раїси Кириченко скульптор таки попрацював — це помітно, як кажуть, неозброєним оком. А от щодо схожості увічненого обличчя на «оригінал», який мала жінка надзвичайної вроди, то одразу після відкриття пам’ятника в інтернеті почали з’являтися найдошкульніші коментарі. На жаль, небезпідставні...
Чи можна було їм запобігти? Певно, що так. Якби обласна та міська влада не поспішали «піаритися» на відкритті пам’ятника до нинішніх парламентських виборів. У цьому контексті не зайве згадати і про те, що ініціатори його спорудження більше п’яти років тому оголосили про «всенародний» збір коштів, створили відповідний фонд, але необхідної суми так і не «нашкребли». Тож нинішній владі довелося виділяти 600 тисяч гривень з обласного бюджету й «нагинати» підприємців–спонсорів. Задля демонстрації своєї «ваги» й того ж таки безрозмірного «піару» можновладці вирішили зробити пам’ятник більш пафосним, ніж планувалося. А от перейменувати всю вулицю Рози Люксембург на вулицю Раїси Кириченко вони нібито «забули». Нагадаємо, що минула міська влада Полтави на догоду комуністам, стурбованим зникненням із мапи міста імені «діячки міжнародного робітничого руху», спромоглися перейменувати тільки першу «двохсотметрівку» вулиці Рози Люксембург, де тепер, окрім пам’ятника, стоять лише два житлові будинки та кілька офісно–розважальних приміщень. Набагато довший відрізок цієї центральної вулиці залишився, згідно з місцевим сленгом, «Розочкою»... «То що, Роза Люксембург, котра навіть не уявляла, яким є наше місто, для Полтави справді більш ніж утричі дорожча за Раїсу Кириченко?» — запитують тепер усіх нас місцеві дотепники. Спробуйте–но їм відповісти.
