md-eksperiment.org
« У 80-х роках постає український театр і стає відразу в такій висоті, про яку в Галичині довго ще навіть снити не можна… Головна заслуга належить трьом людям: Михайлові Старицькому, Маркові Кропивницькому і Івану Тобілевичу (Карпенку-Карому)».
Іван Франко
Михайло Старицький — один із фундаторів українського театру, драматург, поет, перекладач, прозаїк, видавець, громадськй діяч.
Народився Михайло Петрович Старицький у селі Кліщинці Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині — Черкаська область), у родині небагатого поміщика, відставного ротмістра. Мати майбутнього митця походила зі славетної родини Лисенків.
8-річним Михайло втратив батька, у 12 років залишився й без мами. Сиротою заопікувався дядько, Віталій Лисенко — батько композитора Миколи Лисенка.
У 1851-56р.р. юнак навчався в Полтавській гімназії, яка була на той час одним з кращих середніх навчальних закладів, що був відомий не лише високим загальноосвітнім рівнем, а й прогресивними настроями. Пізніше згадував: «У гімназії… панувала тоді поза класами та майже і в класах українська мова, і я на їй пробував ще тоді віршувати».
1858р. Михайло вступив до Харківського університету.Через два роки перейшов до Київського Свято-Володимирського, юридичний факультет якого і закінчив у 1865-му.
1862р. взяв шлюб із сестрою Миколи Лисенка — Софією.
Від 1864р. М.Старицький виступає в театральних гуртках.1865р. надрукував перші твори для сцени.
1868 р. М. Старицький купив маєток у селі Карпівці на Поділлі, куди й переїхав з родиною.
У 1871р. оселився в Києві. Разом з Миколою Лисенком створив «Товариство українських сценічних акторів». Записував українські народні пісні, які друкувалися в обробці М.Лисенка, написав лібрето до його опер «Тарас Бульба», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Гаркуша».
Брав активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, який очолював талановитий науковець Павло Чубинський, автор пісні «Ще не вмерла Україна», що стала нашим Національним, а згодом – Державним Славнем.
Під тиском антиукраїнської імперської влади М.Старицький 1878р. змушений був на якийся час виїхати за кордон. Повернувся в 1880р. і знову активно зайнявся театральною та видавничою діяльністю. Видавав літературно-художній альманах «Рада».
У 1883р. очолив і став режисером першої української професійної акторської трупи, відомої як «трупа корифеїв». Аби матеріально підтримувати трупу, продав маєток у Карпівцях, на ці гроші оновив декорації, костюми та реквізит.
У 1855р. «корифеї» розкололися на «трупу Старицького» і «трупу Кропивницького». Зі Старицьким залишилася молодша частина колективу, яка в 1886-87р.р. успішно гастролювала в Мінську, Варшаві, Вільно, Петербурзі та інших містах.
1895р. М.Старицький через погіршення здоров’я залишив театральну діяльність і цілковито присвятив себе літературі.
М.П.Старицький помер 27 квітня 1904р. в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
До скарбниці української літератури увійшли вірші Старицького «Виклик», «Поету», «До України», «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна» (покладений на музику М.Лисенком, він став народною пісгнею); п’єси «Чорноморці», «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці …», «За двома зайцями» (за мотивами комедії «На Кожум’яках» І. Нечуя-Левицького), «Не судилося», «Маруся Богуславка»; романи «Богдан Хмельницький»,«Молодість Мазепи»; переклади поезій і п’єс В.Шекспіра, Д.Байрона, В.Гете, А.Міцкевича та інші твори талановитого митця.
Олена Бондаренко
