fakty.com.ua
Діти – це люди.
Тільки маленькі. Кому належить ця геніальна фраза, всі вже забули. Або й не
знали. А от дискусія довкола питання, чи діти – теж люди, досі триває.
Фахівці з прав дитини переконані, що діти, тобто маленькі
люди, потребують поваги
до їхніх прав, а крім того — особливих
підходу, захисту і підтримки. Насильство – це завжди жахливо. Надто
коли воно чиниться щодо дитини. Адже його наслідки – не лише шкода здоров’ю, а й загроза жттю. Крім
того – тяжка психологічна травма, яка позначиться на подальшій долі, характері,
принципах і світогляді маленької (у майбутньому – дорослої) людини.
Статистика свідчить, що зі 100 випадків
фізичного насильства стосовно дитини приблизно 2 закінчується смертю жертви.
Решта живе з травмованою психікою і понівеченою душею.
Права дитини
забезпечуються державою. Це записано в Конституції та інших законах України. Проте
часом можна почути: «Які ще права дитини? Діти за себе не відповідають, на це є
дорослі, котрі за них усе вирішують!».
Як можна навчити дитину любити своїх рідних, якщо не
вказувати їй, кого треба поцьомати?
Як це – не ляпнути по попі, а пізніше – не дати
запотиличника? А як тоді навчити розумінню, що добре і що погано? Що – боїться
тата і мами? Боїться – значить шанує! Втікає з хати на вулицю? Невдячний, йому
чужі погані хлопці ближчі за рідню!..
Докори, маніпулювання, пресинг – що там іще застосовуємо
до дитини від ясельного віку і далі? А потім, коли дитині доведеться
контактувати з іншими людьми, вона далеко не завжди зрозуміє різницю між тим,
що вона хоче сама – і до чого її примушують проти її волі. Дитина не вміє
(боїться) сказати, що їй неприємно, в чомусь відмовити. Так дитина чи підліток
потрапляють у лапи ґвалтівника, експлуататора…
Навчімо дитину говорити: «Я маю навчитися погоджуватись
чи не погоджуватися. Це допоможе мені почуватись у безпеці в моєму дорослому
житті».
Дитину мало не від народження позбавляють прав. «Не
пхайтеся з коляскою до маршрутки!» «Вам треба до крамниці? Лишіть коляску
надворі!» Дитина виростає з коляски, опиняється з батьками у кав’ярні — і:
«Ваша дитина заважає людям відпочивати!!!» У парку: «Ваша дитина так верещить,
що неможливо відпочити!!!» Тобто – не бігати, не кричати, не сміятися вголос,
не стрибати, не… Словом, сісти в куточку і перебирати палички.
Так, діти – теж
люди, і вони мають однакові з дорослими права. Ходити до кав’ярні, їздити громадським транспортом,
включно з потягами, бігати в парку і сміятися, коли їм весело. Справді,
малеча може бути неприємно галасливою. А дорослі, які, перепрошую, регочуть на
людях з масного анекдота – приємніші? Ні, різниця таки є: малюк неприємно
поводиться несвідомо, а дорослий – усвідомлено, в кращому випадку не думаючи, в
гіршому – насолоджуючись дискомфортом, який створює іншим.
Одна мудра людина зауважила, що коли дорослих змушують
робити те, що їм не подобається, вони страждають, депресують, ідуть до
психолога, «відриваються» на родині чи
просто пиячать. Якщо, звичайно, «послати» того,хто примушує, бракує сил чи
сміливості. А от дитина… «Їж, що дають, і не вицибулюйся!». «Сказано –
ходитимеш на хокей (скрипку, шахи), значить,ходитимеш!». «Поцьомай тітоньку, бо
вона подумає, що ти її не любиш!». «От коли виростеш – будеш вирішувати, а
зараз роби, що кажуть!».
Але як дитина, перетворившись на дорослого, навчиться
вирішувати, якщо ми усуваємо її від ухвалення найдрібніших рішень? Не з пальця ж висмоктаний, а з життя взятий відомий анекдот: «Сину! Додому! – Я що, змерз?
– Ні, ти зголоднів!». Уявляєте — дитина має право не цьомати тьотю, не вдягати
футболку, яка не подобається, і не їсти ненависну кашу! Тобто – має право
вирішувати за себе у безпечній обстановці, де батьки розуміють і не засуджують.
Тоді, згодом. зможе вирішувати і в іншій обстановці.
Тепер – про українське законодавство.
Ст. 52 Конституції України говорить: «Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також
від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація
переслідуються за законом».
Згідно зі ст.150
Сімейного кодексу України фізичні
покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які
принижують людську гідність дитини, — забороняються.
Ст. 10 Закону України «Про охорону
дитинства» зазначає, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту
недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, садочку, школі
тощо мають ґрунтуватися на
справедливості й повазі, а приниження честі й гідності дитини —
неприпустимі.
Держава захищає дитину від:
— усіх форм фізичного і психічного насильства,
образ, жорстокого чи недбалого
поводження, експлуатації, в тому числі —
з боку батьків або осіб, які їх замінюють;
- втягнення у злочинну діяльність, залучення
до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
- залучення до екстремістських, релігійних, психокультових угруповань та течій,
використання її для створення та поширення порнографічних матеріалів, примушування
до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор.
Органи
опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї,
дітей та молоді зобов’язані надавати дитині та її
батькам чи піклувальникам допомогу в запобіганні жорстокому поводженню з дитиною, сприяти наданню інформації про такі
випадки до відповідних органів для розслідування та заходів, покликаних
припинити насильство.
Важливо: дитина має право особисто звернутися до органу
опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для
сім’ї, дітей та молоді, аби захистити свої права.
Розголошення
чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без
згоди законного представника дитини — забороняється.
Ст. 51 Закону
України «Про освіту» передбачає, що вихованцям, учням, студентам, курсантам
держава гарантує право на захист від експлуатації, фізичного та психічного
насильства з боку педагогів та інших працівників, які порушують їхні права чи принижують честь і гідність.
Ст. 56 цього ж закону зобов’язує науково-педагогічних
працівників дотримуватися педагогічної
етики й моралі, поважати гідність дитини, учня, студента; захищати дітей та
молодь від фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю,
наркотиків тощо.
На сторожі прав дитини та її особистої безпеки стоїть Закон України «Про попередження насильства в сім’ї».
І на завершення – повернімося на хвильку до наших
роздумів.
Звідки беруться дорослі, які не вміють ухвалити рішення
навіть за себе? Які не знають, що їм
подобається, де випити кави чи що почитати, зрештою, як чинити в тій чи іншій
ситуації?
Вони беруться з дітей, котрим дорослі відмовляли у праві
й можливості вирішувати навіть по дрібницях. Тобто – яких дорослі не вважали
людьми.
З такими дітьми, що вміють вирішувати і обирати,
відстоювати свою думку і своє право – досить складно і не вельми зручно. А хіба
з іншими людьми – просто і зручно? А діти ж — це теж люди!
Підготувала Олена Бондаренко
