Людина незвичайної, непростої долі, потужного і різнобічного таланту, фантастичної працездатності. Автор унікальних відкриттів. Геніальний винахідник, про чиї відкриття переважно не знають або пов’язують їх з іменами інших людей. Автор 18 наукових праць і 25 приладів та установок.
Професор Микола Пильчиков досліджував властивості оптики й радіоактивності, геомагнетизм і метеорологію. Серед його відкриттів світового значення – електрофотографія, радіотелекерування пристроями, диференційний ареометр, термостат, сейсмограф.
У науковому світі його називають українськими Едісоном і Теслою. В Україні, за винятком фахівців, його прізвище майже нікому не відоме…
Микола Дмитрович Пильчиков народився у Полтаві в аристократичній дворянській родині. Маму втратив, не маючи ще й року від народження. Хлопчиком опікувалися батько та бабуся.
Батько майбутнього вченого, Дмитро Павлович, був педагогом Божою милістю й українським патріотом. Товаришував із Тарасом Шевченком; був одним із засновників Літературного товариства ім.Т.Шевченка у Львові 1873р.; організовував недільні школи у Полтаві. Іван Карпенко-Карий і Панас Мирний вважали Дмитра Пильчикова своїм духовним навчителем.
Свого єдиного сина Дмитро Павлович виховував дбайливо і з любов’ю, прищеплював йому почуття власної гідності, самостійність мислення й благородне прагнення бути корисним суспільству. Завдяки батькові Микола вільно володів сімома мовами. Саме батько розгледів у синові неабиякі таланти і зробив усе для їхнього розвитку.
Початкові знання Микола Пильчиков отримав удома. У 14 років вступив до Полтавської гімназії, де одразу захопився хімією та фізикою. 1876 р. склав іспити до Харківського університету. А вже на другому курсі зробив свій перший винахід — електричний фонавтограф – прилад для вивчення звукових коливань графічним методом. Своїм відкриттям випередив самого Едісона, чий фонограф був механічним.
По закінченні університету М.Пильчиков залишився на кафедрі фізики. Перша його наукова стаття («Про новий спосіб визначення показника заломлення рідин») містила опис нового винаходу — рефрактометра, який давав змогу здійснювати вимірювання з великою точністю.
1882р. з’явився черговий винахід вченого — автоматичний регулятор електричного струму.
1883 р. М.Д.Пильчиков зайнявся дослідженням Курської магнітної аномалії, в результаті якого бґрунтував наявність залізорудних родовищ і виявив нові ділянки аномалії.
За ці дослідження був нагороджений медаллю Російського географічного товариства.
1885 р. вчений отримав посаду приват-доцента кафедри фізики і фізичної географії. Протягом семи років створив 9 нових унікальних приладів.
1888 р. М.Пильчиков став магістром фізики і фізичної географії, а також був обраний дійсним членом Російського географічного товариства.
Від 1889 р. М.Д.Пильчиков – профессор Харківського університету. Через два роки він заснував у Харкові метеостанцію.
1893 р. Микола Пильчиков переїздить до Одеси. Професор Новоросійського університету винаходить фотогальванографію, відкриває до того часу не відомі властивості Х-променів. Відомо, що після лекцій із демонстрацією Х-променеграми слухачі несли професора на руках, а сам К.Рентген надіслав вченому подяку.
Саме в Одесі М.Д.Пильчиков здійснив експерименти з радіокерування пристроями. Цей визначний винахід професор публічно продемонстрував 5 квітня 1898 р. Він став великим кроком у розвитку радіотелемеханіки.
Практично водночас на різних континентах радіокеровані пристрої винайшли М.Пильчиков і Н.Тесла.
На жаль, донині вважається, що першим у керуванні пристроями з допомогою радіо був американський вчений Н.Тесла, який подав заявку на отримання патенту радіокерованого судна 1 липня 1898 р...
Із невідомих причин наукова громадськість тодішньої імперії не зацікавилася геніальними винаходами Миколи Пильчикова. Не знайшлося і спонсора (як це сталося з Н.Теслою), котрий би вклав кошти у дослідження Пильчикова. Зрештою, й про долю подальших розробок українського генія нічого не відомо.
А чого варте, скажімо, лише одне відкриття Миколи Пильчикова — протектор, який захищає телефони, маяки, семафори, гармати, міни – від впливу сторонніх електричних хвиль!..
1902 р. М.Д.Пильчиков, на той час завідувач кафедрою фізики Харківського технологічного інституту, створив модель радіокерованого протимінного захисту кораблів, обладнав метеостанцію, заснував видання «Известия Харьковского технологического института» (редагував його до останніх своїх днів). Видав книгу «Радий и его лучи» та підручник «Курс фізики»…
Микола Дмитрович Пильчиков був усім своїм єством відданий науці. Власної родини й близьких родичів не мав, жив самотньо. Був людиною всебічно і щедро обдарованою: прекрасно грав на скрипці, малював, писав вірші. Переклав українською цілу низку творів західноєвропейських авторів, однак видати переклади не було можливості: це був час, коли діяла заборона на видання українською…
Залишаються трагічною загадкою обставини смерті геніального вченого. За офіційною версією, 19 травня 1908р., о 7.00 ранку, в палаті психіатричної лікарні вчений вкоротив собі віку пострілом у серце. Однак у багатьох ця версія викликала великі сумніви. Найперше - у співробітників клініки, що вбігли до палати загиблого й побачили його на ліжку зі спокійно складеними на грудях руками, а на столику – склянку з недопитим чаєм і акуратно покладений револьвер.
До того ж Микола Дмитрович мав велике наукове визнання, був доброчесним християнином…
Що підштовхнуло його до фатального кроку? Може, виснаження працею, якій він приділяв мало не 24 години на добу? А можливо, складні взаємини з тодішнім ректором університету? Адже професор Пильчиков, непримиренний до несправедливості, завжди ставав на захист викладачів і студентів, які зазнавали переслідувань адміністрації…
Незадовго до смерті М.Д,Пильчиков зажадав полікувати… своє психічне здоров’я. Напередодні трагедії попросив свого доброго знайомого супроводжувати його до клініки. Після ретельного обстеження лікар заявив, що жодних ознак психічної ненормальності він не виявив. Прохання Миколи Дмитровича про шпиталізацію було розцінене як бажання усамітнитися і підлікувати нерви.
У листі, знайденому серед речей покійного, професор просив передати його бібліотеку Харківському університетові, а його заощадження в банку скерувати на встановлення премій для найталановитіших студентів.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»