ukrinform.ua
Цей день дуже важливий для України. У наш світ прийшов Іван Миколайчук.
Його називають символом українського кінематографа. Обличчям і душею українського поетичного кіно. Втіленням невмирущого українського духу.
Він виринув із карпатських легенд і співанок – незвичний для радянського глядача, незвичайний, неповторний.
У кожній зі своїх 34 ролей він був «не таким, як всі». У кожному з 9 своїх сценаріїв та обох режисерських роботах він не був таким, як того вимагав компартійний час.
Він був народним, бо сам був – народом.
Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, —
чекало все!
Іван косив траву.
Іван Миколайчук народився 15 червня 1941р. в селі Чорториї Чернівецької області, в селянській родині. Був одним з 13 дітей. Гостював у нашому світі 46 літ і залишив його через смертельну хворобу 3 серпня 1987р.
Шевченківська премія та звання Героя України живим його вже не застали…
1957р. Іван закінчив Чернівецьке музичне училище; 1961 р. — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської; 1965-го – Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Ще студентом знявся у курсовій роботі режисера Л.Осики «Двоє».
Перше визнання Іванові принесла роль молодого Тараса Шевченка у фільмі В.Денисенка «Сон» (1964р.)
Того ж року з’явилася легендарна стрічка С.Параджанова «Тіні забутих предків», визнана однією з 20 найкращих картин світу у ХХ столітті. Фільм дістав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов за кількістю нагород до Книги рекордів Гіннеса.
О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.
Роль Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» зробила Миколайчука зіркою світового рівня. І викликала специфічну увагу до нього з боку КДБ.
На початку 1970-х почалися переслідування українських інтелігентів – за «націоналізм». Параджанов опинився у в’язниці. Це був для Івана страшний удар. Ще раніше – у 1968-му, під час зйомок «Аннички» – до «контори» надійшов донос на Миколайчука як «людину ворожої ідеології».
Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.
І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.
1971р. на екрани вийшов «Білий птах з чорною ознакою», де І.Миколайчук був і сценаристом, і актором. На кінофестифалі в Москві стрічка здобула Золотий приз. І була кваліфікована як націоналістична диверсія.
Миколайчука почали «тягати на бесіди».
Показ «Тіней забутих предків» та «Білого птаха…» заборонили. «Пропалу грамоту» знімати заборонили також – фільм з’явився на екранах аж 1980-го.
Десь блискавки – як бліци репортера,
Проєкція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, —
він не помітив, бо косив траву.
На зйомки ще одного зіркового фільму, «Вавилон ХХ» (за романом В.Земляка «Лебедина зграя»), де І.Миколайчук був сценаристом, режисером, актором і композитором – вдалося отримати дозвіл лише 1979р. Після виходу на екрани стрічка отримала приз «За найкращу режисуру».
1983р. Іван Миколайчук написав сценарій фільму «Небилиці про Івана». Мав почати зйомки наступного року, але дозвіл дали у 1986-му. На той час жахлива недуга вже підступила впритул…
На честь Івана Миколайчука названі вулиці у Києві, Львові, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці.
Понад 20 років поспіль у Чорториї відбувається етно-фестиваль «На гостини до Івана»: кіно шедеври геніального митця транслюються просто неба.
В селі зберегли батьківську хату і створили в ній музей Миколайчука: особисті речі, світлини, народні вбрання, книги, присвячені митцеві. Музеєм опікуються Фрозина і Василь Грицюки — старша сестра та небіж Івана.
Режисер Михайло Іллєнко у «Білому птаху…» зіграв Георгія, одного з братів Дзвонарів. Згодом розповідав, що якось після великої повені зупинилися зйомки, бо позривало мости. Миколайчук запропонував невеличку подорож Карпатами. І виявилося, що його в Карпатах знають усі, а він знає всіх…
Кілька фактів життя і смерті Івана Миколайчука
1.Іван мріяв поставити столи кілометрів до п’ять завдовжки, поставити на них найкращі наїдки та напої й почастувати всіх односельців і всіх, хто йшов би чи їхав.
2. Ворожка рокувала Іванові жити 25 років. Він помер на 4-й день після 25-ї річниці шлюбу з Марічкою.
3.Одразу по смерті Івана до Чорториї прилетіла велика зграя лебедів. Казали люди, що то вони принесли його душу…
4.На честь Івана Миколайчука названо астероїд - «8244 Миколайчук».
5. Коли фільм «Тіні забутих предків» завоював світ, Іванові було 23 роки. Крім «Тіней…», він водночас знімався у фільмі «Сон», де втілив образ молодого Тараса Шевченка.
Український геній Іван Миколайчук помер 3 серпня 1987р.
Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.
Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв‘ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.
___________________________________
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
Цитований вірш Ліни Костенко «Незнятий кадр незіграної ролі» (Іванові Миколайчуку).
