29 серпня 1561 року, у Пересопницькому монастирі (нині село Пересопниця, Рівненська область) завершили написання Пересопницького Євангелія. Ця пам'ятка вважається одним із символів української нації – на ній під час інавгурації складають присягу президенти України.
Рукописне Євангеліє виготовлене коштом волинської княгині Анастасії Заславської і є визначною пам’яткою староукраїнської мови та мистецтва 16 століття. Всі чотири Євангелія перекладені з церковнослов’янської мови болгарської редакції, з яких Євангеліє від Луки є найближчим до народної мови. На сьогодні це перша відома нам спроба внормувати літературну мову, яку чимало націй зробили значно пізніше.
Євангеліє зазнало непростої долі та дивом збереглось до наших днів. 1701-ого гетьман Іван Мазепа подарував його Переяславському катедральному собору. 1845 року його оглядав Тарас Шевченко й був захоплений розкішним оздобленням, а головне — українською мовою тексту. 1862-ого Пересопницьке Євангеліє перевезли до Полтави, де воно зберігалось у бібліотеці духовної семінарії.
За розпорядження міністра освіти та обер-прокурора Синоду Московської Церкви графа Д. Толстого Євангеліє показали московському імператору Олександру І, після чого воно стало власністю князя Петра Георгієвича, принца Ольденбурзького. Щоправда, як це не дивно, по смерті князя раритет повернули до семінарської бібліотеки. Можемо лише гадати, чому так сталось – чи «власники» не побачили в ньому особливої вартості, а чи якісь інші були на це причини. На початку ХХ століття передане до Полтавського сховища. Коли у 1941-ому німці підходили до Полтави, його «випадково» запакували до ящика з порцеляною та вивезли до Уфи. У той же час близько 70 тисяч музейних томів згоріли в пожежі.
Після війни Євангеліє опинилось у Києво-Печерській лаврі, де йому не приділяли особливої уваги. І лише 1948 року пам'ятку серед непотребу виявив професор С. Маслов і передав до Інституту рукопису нинішньої Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, де Євангеліє зберігається донині.
За матеріалами «Календаря українця»
