У 1994 року, згідно з Указом Президента України та Постановою Кабміну України, у Вишгороді Київської області, засновано Вишгородський історико-культурний заповідник.

Вперше Вишгород згадується в літопису 946 року, як резиденція княгині Ольги — «Ольжин град». Ярослав Мудрий також мав тут свою резиденцію, в якій 1054 року провів останні дні життя.

Значну роль відіграв Вишгород у торгівлі давніх русів з Візантією, про що писав Костянтин Багрянородний. В ХI столітті місто набуває ваги, як великий церковно-релігійний центр Київської Русі. Історія Вишгорода нерозривно пов'язана з іменами перших православних святих Бориса і Гліба, похованих на дитинці. Згодом було зведено мурований храм-усипальницю 1076—1112 років, розміром у плані 24×42 метри, який був одним з найвеличніших у Київській Русі. Храм зруйновано під час монголо-татарської навали 1240 року.

Нині на місці давньоруського знаходиться  храм Бориса і Гліба, зведений за проектом К.Тона у 1861—1863 роках і відреставрований наприкінці 90-х років ХХ століття. Тепер храм діючий. У ньому знаходиться список відомої ікони Вишгородської (Володимирської) Божої Матері, створений на початку ХХ століття в Афоні.

Археологічні дослідження у Вишгороді відкрили залишки багатьох видів ремісничого виробництва: залізоробного, ковальського, ювелірного, склоробного тощо.

У  Х-ХII ст. діяв великий гончарний центр.

Вишгород, зруйнований 1240 року, згадується у літопису  вже у ХV ст. як володіння Межигірського  Спасо-Преображенського монастиря.

З ХVII ст. після тривалого занепаду, Вишгород був відновлений, як замкове містечко.

У ХIХ ст. Вишгород існував як село Київського Полісся і був відомий цегляними заводами, що працювали на місцевому глеї.