«Величаємо Тебе, життєдавчий Христе,
і почитаємо хрест Твій Чесний,
що ним Ти спас нас від неволі вражої»
(Величання на вранішній службі свята)
Воздвиження Чесного Хреста Господнього — велике християнське двонадцяте свято, яке відзначається 27 вересня. Воно належить до дуже старовинних свят, але і історія знайдення св. Господнього Хреста, і історія встановлення свята покриті серпанком різноманітних легенд, а тому нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.
У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа і про священні місця, пов'язані з ним. Один з них — Андріан — віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господень. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера. Протягом тривалого часу на цьому місці збиралися язичники для виконання культових дій, зокрема жертвоприношень.
Але минуло 300 років, і християни знайшли Гроб Господень та хрест Божий. Ця визначна для всього віруючого люду подія сталася за часів Костянтина Великого, першого з римських імператорів, який прийняв рішення припинити гоніння християн (за легендою, він побачив на небі знамення Боже — хрест із надписом: «Цим переможеш»).
Намагаючись виконати волю Божу, Костянтин Великий відправив до Єрусалима царицю Олену, свою матір, щоб вона доклала максимум зусиль і знайшла хреста та Гроб Господень. Тривалий час її пошуки не мали успіху. Проте святині було знайдено під храмом язичницької богині Венери. Храм негайно зруйнували й витягли на світ Божий християнські цінності: Гроб Господень, хрест, на якому було розіп'ято Спасителя, та чотири цвяха, якими начебто було прибито Сина Божого до хреста.
За деякими переказами, було знайдено не один, а цілих три хрести. Патріарх Макарій вирішив дізнатися, на якому ж саме хресті було розіп'ято Ісуса Христа, тому почав прикладати по черзі кожен хрест до покійного. Коли на людину було покладено хрест Господній, мрець ожив. Люди побачили диво і попросили патріарха Макарія воздвигнути хрест Господній, щоб віруючі могли бачити його бодай здаля.
Цариця Олена після всіх цих подій привезла до Єрусалима часточку від хреста Господнього та знайдені цвяхи. Костянтин Великий віддав наказ побудувати в Єрусалимі храм на честь Христового Воскресіння. Наступного дня після освячення цього храму (IV століття) було встановлено святкування Воздвиження хреста Господнього.
Проте історики Східної Церкви стверджують, що дві події сприяли встановленню цього свята: віднайдення святого Господнього хреста в IV ст. і його повернення з перської неволі в VII столітті.
У 614 році перський цар Хозрой здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Через чотирнадцять років цісар Іраклій після своєї перемоги над персами знайшов святий Хрест і повернув його до Єрусалиму.
Свято Воздвиження нагадує віруючим про розп'яття Христове і смерть, а тому з давніх-давен відзначається, як і Велика П'ятниця, з дотриманням суворого посту.
В Україні це свято вшановують з 13 сторіччя і називається воно — Здвиженням. Люди помітили, що від цього дня птахи відлітають до вирію і настають холоди. «Земля на Здвиження ближче до зими движеться», кажуть у народі.
Вирій, за народною уявою, — це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці і гади: птиці у долинах, а гади на горбах. Це рай для тварин. Птахів колись шанували, як Божих провісників, а змій, як їхню протилежність, яку Бог береже для того, щоб показати боротьбу зла і добра.
Люди вірили, що першою до Вирію летить зозуля, бо вона є ключницею: «У неї золотий ключ від тієї країни». Цю птаху вважали посланцем Ярила (Ураю, Вирію) – Бога Сонця, покровителя хліборобів.
Святом Ярила (Великоднем) у давнину починався великий весняно-літній цикл хліборобського року, а у день Семена (14 вересня) він закінчувався. Люди вважали, що між Різдвом Пресвятої Богородиці і Здвиженням, у пору осіннього рівнодення, все живе на землі проходить очищення і здобуває спасіння. Саме тоді починається осінньо-зимовий цикл хліборобського року.
До Вирію на Здвиження повзуть і гади, а тому цього дня не можна ходити до лісу, бо це небезпечно. Водночас існувало повір’я, що та гадюка, яка вкусить цього дня людину, не зможе заховатися у яму від холодів (так її Бог покарає), а тому залишиться у лісі і загине.
Загалом, назву свята Здвиження можна пояснити, як «здвиг» всього живого до зими.
У церквах на Здвиження востаннє освячують осіннє зілля, благословляючи його насіння на новий засів.
Підготувала Аліна Астахова, «Рідна країна»
