Нові амбулаторії, в яких вдалося побувати, хоч і виблискують свіжою фарбою, але, мабуть, жодна з них на мільйон не тягне. Для того щоб поставити діагноз і призначити адекватне лікування, у новоспеченого сімейного лікаря є стіл, пара стільців, термометр і тонометр.
До деяких амбулаторій привезли ваги для новонароджених, кардіографи. Обіцяли аналізатори для експрес-аналізів і навіть дефібрилятори, але не відразу.
Дільничний терапевт від сімейного лікаря відрізняється тим, що останній зобов'язаний набагато більше знати і вміти, надавати широкий спектр медичних послуг — їхній «Орієнтовній перелік» займає майже п'ять сторінок. Сімейний лікар — це навіть не три в одному, а набагато більше. До досвіду терапевта він повинен додати знання педіатра, ортопеда, кардіолога, гінеколога, офтальмолога, до того ж зобов'язаний надавати хірургічну допомогу тощо.
Тим часом про забезпечення відповідною матеріальною базою влада не подумала — у маніпуляційному кабінеті укол можна зробити, але що стосується перев'язок або фізіотерапевтичних процедур, то пацієнту доведеться звернутися до райполіклініки. На питання, а що потрібно для нормальної роботи, лікарі перераховують необхідне хвилин п'ять-десять, потім зупиняються, мабуть, засоромившись через свою «нескромність». Для них арсенал райполіклініки — вершина технічного прогресу у медицині.
Звертає на себе увагу і той факт, що багато амбулаторій відкрито поруч із поліклініками — таке можна побачити на Харківському масиві та на Солом'янці, на Лук'янівці і на Теремках. Але житлові масиви, звідки дійсно важко дістатися до дільничного лікаря, залишилися поза програмою.